«50% приходить сюди»: що почули в квартирі друга Зеленського

29 квітня 2026 року «Українська правда» опублікувала перші аудіоматеріали, що стали найгучнішою медіаподією в українській внутрішній політиці за кілька останніх місяців. Журналіст-розслідувач Михайло Ткач зачитав на камеру розшифровки записів, зроблених НАБУ і САП у квартирі Тимура Міндіча на вулиці Грушевського, 9а. Це не перша новина про справу «Мідас» — але вперше публіка почула, як звучать ці розмови і хто саме в них бере участь.

На записах — не абстрактні «наближені до влади» особи. Це Сергій Шефір, багаторічний партнер і перший помічник президента Зеленського. Це Рустем Умєров — тоді ще міністр оборони, нині секретар РНБО. Це обговорення застав, кас, розподілу відсотків і будівництва маєтків під час повномасштабної війни. І це — лише перша частина. Редакція анонсувала продовження.

Що таке справа «Мідас» і хто такий Міндіч

Щоб зрозуміти, що саме публікує «Українська правда», треба відновити хронологію.

У липні минулого року «Українська правда» вперше повідомила, що квартиру Тимура Міндіча — друга президента Зеленського та співвласника студії «Квартал-95» — прослуховували НАБУ і САП. Тоді до цієї інформації поставилися скептично.

10 листопада 2025 року антикорупційні органи провели 70 обшуків у рамках операції «Мідас». Наступного дня підозри отримали семеро фігурантів справи.

Того ж ранку, 10 листопада, стало відомо, що Міндіч втік за кордон за кілька годин до початку обшуків. 13 листопада Зеленський ввів санкції проти Міндіча та бізнесмена Олександра Цукермана. 22 листопада їх оголосили в розшук. У березні 2026 року Україна спрямувала до Ізраїлю понад десять томів кримінальних матеріалів із запитом на екстрадицію обох.

Поступово коло підозрюваних розширювалося. Серед фігурантів опинилися колишній міністр енергетики і колишній міністр юстиції Герман Галущенко. В офісі колишнього керівника ОП Андрія Єрмака провели серію обшуків.

Кількість осіб, до яких потрапили матеріали слідства, стала настільки великою, що окремі фрагменти почали «витікати» в мережу. Причому «витік» відбувся з метою дискредитувати саме НАБУ і САП — органи, що задокументували ці матеріали в рамках найбільшої антикорупційної операції в історії країни.

«Українська правда» вирішила публікувати записи самостійно і відкрито — щоб контролювати контекст і не дозволити їм стати інструментом маніпуляції.

Що саме звучить на плівках

Всі розмови велися російською мовою. Записи зроблено влітку 2025 року у квартирі Міндіча.

Перша розмова датована 30 червня 2025 року. Міндіч і Шефір обговорюють ситуацію навколо підозри, висунутої екс-міністру національної єдності Олексію Чернишову, і де взяти кошти для внесення застави за нього. Чернишову оголосили підозру у зловживанні службовим становищем та хабарництві. Застава згодом склала 120 мільйонів гривень.

У тій самій розмові Шефір згадує народних депутатів, яких він ідентифікує як «Кісєля і Сову» — ймовірно, Юрія Кісєля та Олександра Сову. Шефір каже: «Якщо що звідкись заходить — приходить сюди. Я одразу сказав: 50% приходить сюди». У грудні 2025 року Кісєль отримав підозру за участь в організованій групі, яка виплачувала хабарі нардепам за голосування у Раді.

Друга розмова — між Міндічем і невстановленою особою на ім'я Наталія. Вони обговорюють будівництво маєтків у кооперативі «Династія». Під час діалогу згадується, що в «Андрія» вже готові фасади, а між Міндічем і «Вовою» встановили паркан. За твердженням джерел «Української правди», йдеться про будинки Міндіча, Чернишова, Єрмака та, ймовірно, самого президента Зеленського.

Третя розмова датована 8 липня 2025 року і відбувається між Міндічем та тоді ще міністром оборони Рустемом Умєровим. Діалог відбувся після того, як Зеленський повідомив Умєрову про намір призначити його послом у США. Співрозмовники обговорюють кадрові перестановки в уряді, зокрема чутки про можливе призначення тодішнього прем'єр-міністра Шмигаля на місце Умєрова, а також питання оборонних контрактів, компанії Fire Point і далекобійного озброєння.

Окремий сюжет, пов'язаний з іменем «Маша» — людини, яка, за версією записів, отримувала гроші нібито за лобіювання інтересів у сфері Defence City. Спочатку в публічному просторі з'явилася версія про активістку Марію Берлінську — але «Українська правда» випустила уточнення: найімовірніше, йдеться про Марію Доценко, іншу особу.

Що це означає для легітимності влади

Публікація «плівок Міндіча» — це не просто черговий корупційний сюжет. Це матеріали, де особи з безпосереднього оточення президента обговорюють заставу за підозрюваного у хабарництві міністра, розподіл депутатських доходів між «своїми», будівництво маєтків і вплив на оборонні рішення держави. Все це відбувалося паралельно з тим, як Україна вела виснажливу боротьбу за виживання.

Плівки демонструють, як люди з оточення президента сприймають діяльність НАБУ і ділять гроші. І це, мабуть, найточніше описує суть проблеми. Не те, що в Україні є корупція — вона є в кожній країні. А те, що розмови показують: антикорупційні органи розглядаються як загроза, якій треба протистояти, а не як механізм очищення, якому треба сприяти.

Легітимність влади будується на кількох підпорах: виборах, ефективності управління і — особливо в умовах екзистенційної кризи — на суспільній довірі, що ті, хто при владі, жертвують нарівні з рештою. Плівки розхитують третій підпор. Не повністю і не остаточно — в умовах, коли країна справді воює і влада справді керує обороною, люди не схильні до різких розривів. Але кожна нова деталь про маєтки, відсотки і заставу витончує ниточку довіри.

Важливий парадокс: саме НАБУ, яке б'є по оточенню президента, — це структура, створена під тиском тих самих міжнародних партнерів, чию підтримку Зеленський активно залучає. Тобто ця ситуація є не просто внутрішньополітичним скандалом — вона ставить незручні запитання перед партнерами, що фінансують відбудову і оборону країни.

Особливий вимір: оборона, контракти і «Fire Point»

В одному з фрагментів Міндіч і Умєров обговорювали компанію Fire Point і далекобійне озброєння FP-1, FP-5 та FP-7.

Fire Point — це виробник українських далекобійних ракет, що стали одним із найбільш обговорюваних досягнень вітчизняного ВПК. Той факт, що приватний бізнесмен без офіційного статусу — нині підозрюваний у корупції і втікач — обговорював з міністром оборони умови і перспективи роботи з цим підприємством, відкриває запитання, відповіді на які держава зобов'язана дати. Хто реально впливав на рішення про контракти в обороні? Яка роль приватних посередників у ланцюжку від держзамовлення до виробника?

Громадська антикорупційна рада при Міністерстві оборони ще в 2025 році публічно застерігала про ризик «ручного режиму» в ухваленні рішень у сфері оборонних закупівель. Тепер ці застереження набули конкретного підтвердження.

Як діяти владі: не замовчувати, а відповідати

Питання «що тепер робити владі» складніше за те, яким воно здається на перший погляд. Влада не є монолітом. Є НАБУ і САП, що провели операцію «Мідас» і документують розмови — вони діють правильно. Є Офіс президента і оточення Зеленського — вони перебувають у позиції, що вимагає відповіді. Є Верховна Рада, де народні депутати від «Слуги народу» фігурують у справах як отримувачі і розподільники хабарів. Це різні рівні, і підхід до кожного має бути різним.

Для Зеленського є кілька принципових кроків, що могли б зупинити подальшу ерозію довіри.

Перший і найважливіший: публічно дистанціюватися від фігурантів. Не просто через санкції — ця дія вже зроблена — але через чітку особисту позицію. Досі Зеленський уникає прямих коментарів щодо суті справи «Мідас». Мовчання в цьому контексті — не нейтральна позиція: воно сприймається як захист.

Другий: жодного втручання в роботу НАБУ і САП. Якщо записи демонструють, що оточення президента розглядало антикорупційні органи як загрозу, яку треба нейтралізувати, — будь-яка законодавча чи адміністративна дія, що послаблює ці органи, буде сприйнята саме так. Закон, ухвалений улітку 2025 року і який надає Генеральному прокурору право передавати справи НАБУ іншим органам, вже виглядає у новому світлі.

Третій: прозорість щодо маєтків. Будівництво елітної нерухомості в кооперативі «Династія» під час повномасштабної війни — поруч із іменами топ-чиновників і, можливо, президента — це деталь, що не можна лишити у підвішеному стані. Або публічне спростування з доказами або пояснення, сумісні з посадою.

Четвертий: прискорення судових проваджень у справі «Мідас». Якщо справа зависне в судах на роки — громадська думка зафіксує «злочин без вироку». Швидкий і прозорий процес є єдиним способом продемонструвати, що система працює, а не захищає своїх.

Парадокс, який треба визнати

Є один незручний факт, який ця ситуація демонструє з незаперечною чіткістю.

Антикорупційна система, створена в Україні під тиском міжнародних партнерів — НАБУ, САП, ВАКС, — насправді працює. Вона прослухала квартиру друга президента, зафіксувала розмови секретаря РНБО і перших помічників, провела 70 обшуків і ініціювала екстрадицію підозрюваних з Ізраїлю. Це не провальна система — це система, що б'є по верхівці.

«Витік» записів відбувся з метою дискредитувати саме НАБУ і САП. Тобто ті, кому є що приховувати, намагалися випередити публікацію і знецінити докази через контрольований злив неповних фрагментів.

Це означає, що «плівки Міндіча» є одночасно і свідченням системної корупції на найвищому рівні — і свідченням того, що система протидії цій корупції є достатньо боєздатною, щоб до неї боялися. Обидві ці речі є правдою водночас.

Для суспільства це має означати одне: антикорупційні органи треба захищати, а не ослаблювати. Навіть якщо їхні розслідування стосуються людей, від яких залежить оборона країни. Особливо — якщо стосуються.

Україна не може перемогти ззовні, програючи всередині.