0:000:00

Аукціон щедрості під час пожежі: популізм як економічна стратегія

Уряд Зеленського роздає «тисячі» — поки держборг перетинає позначку 110% ВВП, а армія потребує фінансування. Що стоїть за фасадом соціальних обіцянок і чи є вихід?

Популізм — це мистецтво давати людям те, що вони хочуть почути, замість того, що їм потрібно зробити. В умовах мирного часу він руйнує економічну дисципліну повільно. В умовах повномасштабної війни — швидко і незворотньо. Саме в цій ситуації опинилась Україна під управлінням команди Зеленського.

Це не твердження про особисту злочинність чи навмисне шкідництво. Це діагноз системи, де електоральна логіка перемагає бюджетну раціональність — навіть коли ціна помилки вимірюється людськими життями на фронті.

То що ми маємо:

110% держборг до ВВП у 2026 р. (пік за всю незалежність)
1,9 трлн грн — дефіцит держбюджету 2026 р., або 18,4% ВВП
100+ млрд грн витрачено на масові одноразові виплати (оцінка опозиції)

Анатомія популістської пастки

Програма «єПідтримка», «Зимова підтримка», «тисяча Зеленського» — усі ці ініціативи об'єднує спільна риса: масовість замість адресності. Уряд очікував від 10 до 14 мільйонів отримувачів одноразової виплати в 1000 гривень — це близько 24 доларів на людину. За п'ять років на подібні одноразові виплати пішло понад 40 мільярдів гривень.

«У вас дефіцит бюджету, ви не підвищуєте зарплати військовим і одночасно більше 100 млрд грн викидаєте на махровий популізм»

— Артур Герасимов, депутат фракції «Європейська солідарність», березень 2026 р.

Критика тут не в тому, що виплати погані самі по собі. Проблема — у пріоритетах. У бюджеті 2026 року зафіксовано значний дефіцит на компенсацію зарплат військовим і брак коштів на закупівлю озброєння. Кожна гривня, спрямована на масові «подарунки» виборцям, — це гривня, якої не вистачить захисникам. Програму можна і треба було зробити адресною: для ветеранів, пенсіонерів, внутрішньо переміщених осіб.

Структурні деформації: п'ять наслідків

Боргова спіраль

МВФ прогнозує держборг у 122,6% ВВП до кінця 2026 р. Без додаткових рішень — критичний рівень. Обслуговування боргу 2026 р. — 513 млрд грн, що є новим рекордом.

Залежність від донорів

Економіка цілковито залежить від зовнішнього фінансування. Лише програма МВФ передбачає 130 млрд дол. підтримки. Скорочення допомоги — катастрофічний сценарій.

Деградація заощаджень

Культура заощаджень зруйнована. Усі три ключові дефіцити — бюджетний, торговельний і платіжного балансу — перевищили 20% ВВП одночасно.

Демографічна криза

Мільйони виїхали за кордон або служать у війську. Дефіцит робочої сили в окремих секторах при офіційному безробітті ~12% — парадокс воєнної демографії.

До цього варто додати відтворення олігархічної структури. Міжнародний інститут свободи фіксує: левова частка інвестицій пов'язана з ВПК, енергетикою та відновленням зруйнованих активів — але «за участі держсектора відбувається не формування нової ринкової структури капіталу, а заміна одного номенклатурно-олігархічного устрою іншим».

«Це конкуренція між політичними інтересами і потребами найвразливіших груп, в якій перші перемагають»

— Українська правда, аналіз програми «Зимова єПідтримка», листопад 2025 р.

Де коріння: чому популізм перемагає?

Було б несправедливо ігнорувати контекст. Україна веде екзистенційну війну. Втома населення реальна. Потреба підтримувати моральний дух — не вигадана. Але саме тут і криється пастка: у кризовій ситуації популістські інструменти виглядають особливо переконливо, бо дозволяють показати «турботу» миттєво, тоді як результати реальних реформ приходять через роки.

Зеленський прийшов до влади як антиолігархічний кандидат без партійного бекграунду. Але без глибокої бюрократичної опори партія «Слуга народу» стала залежати від популярності лідера — а популярність треба постійно підживлювати «подарунками». Замкнене коло.

Особливо небезпечним є зовнішній фактор: за словами народного депутата, частина коштів на «єПідтримку» перекидається з інших соціальних програм, бо донори забороняють витрачати надані кошти напряму на армію. Тобто масові виплати можуть бути відмиванням іноземної допомоги через бюджет — для непрямого фінансування ЗСУ. Якщо це так, то схема набуває ще складнішого виміру.

Оптимальний вихід: що необхідно зробити

Виходу з цієї ситуації без болю не існує. Але є більш і менш болісні шляхи. Ось архітектура реалістичного плану:

Перехід до адресних соціальних виплат. Скасування масових одноразових виплат. Переорієнтація коштів на ветеранів, ВПО, сім'ї загиблих. Цифрова верифікація отримувачів через «Дію» вже дозволяє це зробити технічно.
Бюджетна консолідація та пріоритизація оборони. Кожна нова соціальна програма має проходити тест: чи відповідає вона потребам армії та відновлення? Дефіцит у 18,4% ВВП неприйнятний навіть за умов війни — донори вже сигналізують про ризики.
Реальна деолігархізація через демонополізацію. Не декларативний «закон про олігархів», а реструктуризація ринків. Відкриття державних компаній для приватних інвестицій. Прозора приватизація замість перерозподілу активів між наближеними групами.
Програма повернення мігрантів. Мільйони економічно активних українців за кордоном — це втрачений людський капітал. Треба не примус, а стимули: спрощення відкриття бізнесу, гарантії прав власності, реформа судової системи.
Залучення приватних інвестицій у відбудову. До кінця 2026 р. уряд планує залучити 5+ млрд євро. Але це реально лише за умови судової реформи та захисту прав власності — без них жоден серйозний інвестор не зайде.
Євроінтеграція як інституційний якір. Вступ до ЄС — найпотужніший антикорупційний і антипопулістський механізм. Зобов'язання перед Брюсселем обмежують простір для безвідповідальної фіскальної політики краще, ніж будь-яка внутрішня реформа.

Замість висновку

Україна — воюючи, виживаючи, зберігаючи державність — демонструє фантастичну стійкість. Але виживання і розвиток — різні завдання. Поки країна витрачає бюджетні гроші на «аукціони щедрості», структурні реформи відкладаються. А з кожним роком відкладення ціна стає вищою.

Популізм у мирний час коштує дорого. Популізм під час війни — нестерпно дорого. І розплачуватися за нього будуть не ті, хто голосує за красиві обіцянки — а ті, хто стоїть на передовій і чекає на боєприпаси, що не надійшли через перекинуті на «зимові тисячі» кошти.