«Бусики незламності» і ринок відстрочок: чому мобілізація в Україні зайшла в глухий кут

Квітень 2026 року. Четвертий рік повномасштабної війни. Армія потребує поповнення, фронт тримається на виснажених людях, ротація — критична. І водночас — понад шість мільйонів військовозобов'язаних не оновили свої дані в ТЦК, ЦНАП або застосунку «Резерв+» протягом 2024 року. Це не статистична похибка. Це системна відмова суспільства від взаємодії з інститутом, якому воно не довіряє.

Мобілізаційна система в Україні опинилася у пастці власних суперечностей. Вона має примушувати — але примус породжує страх і опір. Вона має бути справедливою — але корупція перетворила її на ринок. Вона має залучати до армії боєздатних — але залучає кого потрапить, аби закрити план. Це не проблема одного закону. Це системна криза довіри між державою і громадянином.

Цифри, що не брешуть

За даними Опендатабота, протягом січня — жовтня 2025 року військові ТЦК виписали понад 47 тисяч штрафів за порушення військового обліку — майже вдвічі більше, ніж за аналогічний період 2024-го. Більшість оштрафованих — чоловіки від 25 до 45 років. Регіональний антирейтинг очолює Київ.

Упродовж січня — жовтня 2025 року омбудсман Дмитро Лубінець отримав від українців майже 5 тисяч звернень щодо порушення їхніх прав під час мобілізації — більше, ніж за весь 2024 рік разом.

З 24 лютого 2022 року зафіксовано 575 випадків нападів на військовослужбовців ТЦК та СП і 4 вбивства. Кількість інцидентів у 2025 році була вдвічі більшою, ніж за всі три попередні роки повномасштабного вторгнення разом.

Ці цифри є симптомами одного діагнозу: людина, яка мала б сама прийти до ТЦК, переховується. Людина, якою вже прийшли, — тікає або б'ється. Між державою і громадянином виникла стіна страху, недовіри і взаємного роздратування.

«Бусифікація»: коли форма підриває зміст

Слово «бусифікація» увійшло в українську мову як гірке позначення практики, що стала символом всього, що не так з мобілізацією. Чоловіків зупиняли просто неба — біля магазину, у підземному переході, на зупинці — вручали повістку або й без неї «запрошували» до мікроавтобуса.

Відео та фото, на яких військові ТЦК заламують чоловіків і запихають у «бусики незламності», поширюються в соцмережах зі швидкістю світла. Це додатковий аргумент для тих, хто і так не хоче мати справу з ТЦК.

Системність атак на образ ТЦК підтверджується статистикою: обсяг деструктивного контенту щодо їхньої діяльності зріс з 32,6 тисячі публікацій у середині березня до 76,5 тисячі в середині квітня одного тільки року. Проросійські Telegram-канали підхоплюють кожен конфліктний інцидент і підносять його до рівня загальнонаціональної норми.

Але було б несправедливо стверджувати, що весь негатив навколо ТЦК — виключно ворожа пропаганда. Частина проблем реальна, і це визнають навіть самі посадовці. Один із комбригів, що має справу з новобранцями, нарікає: «ТЦК часто мобілізує хворих і кволих, бо щомісяця треба закривати мобілізаційні плани». Більшість із цих людей ніколи не зможе ефективно виконувати бойові завдання. При цьому розгулюють армії ухилянтів і здорових чоловіків».

Це і є суть проблеми: система одночасно занадто агресивна і занадто неефективна. Вона залякує тих, хто міг би служити добровільно, і пропускає тих, хто має гроші.

Корупція: чорний ринок відстрочок на мільярди

За роками спостережень вартість «вирішення питання» з ТЦК сягала 50 тисяч доларів. Пакет послуг міг включати відстрочку, бронювання, зняття з обліку, встановлення непридатності, «потрібний» запис у реєстрі «Оберіг» і необхідні медичні документи.

У 2023 році Нацполіція повідомляла про понад 250 проваджень щодо ТЦК, ВЛК і МСЕК та 63 підозри. У вересні-жовтні 2024 року правоохоронці відзвітували про 29 схем і 39 фігурантів лише за дві хвилі викриттів. З травня 2025 року триває операція «Опікун», у рамках якої до кінця березня 2026 року — 325 фігурантів і 115 обвинувальних актів.

Потенційна аудиторія цього ринку — мільйони чоловіків призовного віку. Корупційні схеми довкола мобілізації не зводяться лише до окремих недоброчесних працівників ТЦК. Іноді коріння «менеджерів з вирішення питань» веде до Росії.

Поки держава зберігає монополію на примус, але втрачає монополію на справедливість, поруч із формальною процедурою існує тіньовий ринок. В такій системі принцип рівності підмінюється платоспроможністю: один шукає посередника і криптогаманець, а другий іде служити.

Графік. Динаміка корупційних проваджень у мобілізаційній сфері

Правові межі: що ТЦК може і що ні

Тут є важлива деталь, яку часто плутають навіть у публічних дискусіях. Конституція України забороняє застосування ЗСУ для обмеження прав громадян. ТЦК не має права проводити затримання та утримувати будь-кого проти його волі. З 18 травня 2024 року законодавством чітко визначено: ТЦК може перевіряти облікові документи та вручати повістку. Перевіряти документи і проводити затримання мають право лише правоохоронці відповідно до встановлених процедур.

Тобто «бусифікація» — примусове затримання людини без участі поліції — є порушенням закону з боку самих ТЦК. Це парадокс: орган, покликаний примушувати до виконання закону, сам його порушує. І це надає «ухилянтам» моральне виправдання: «вони самі порушують правила, то чому я маю їх слухати?».

Буданов публічно визнав, що корупція у ТЦК і самовільність у Силах оборони безпосередньо впливають на обороноздатність країни. Перший заступник профільного парламентського комітету Осадчук підкреслив: дотримання прав людини під час мобілізації — це питання національної безпеки, а не лише громадянських свобод.

Як виправити: системний підхід замість латок

Всі, хто аналізує ситуацію серйозно, приходять до одного висновку: латати чинну систему — марна справа. Потрібен перезапуск. Усі сходяться на думці, що потрібно приймати рішення не просто про реформування, а про перезапуск цієї системи. Армія не повинна перебувати в місті й займатися невластивими їй функціями. Якщо є примус — з'являється і корупція.

Перше — розмежування функцій. Міноборони вже розглядає можливість змінити функціонал ТЦК до суто технічного: ведення реєстру. Якщо ТЦК стане реєстратором — зникне потреба у військових патрулях вулицями. Нардепка Ірина Фріз пропонує вивести ТЦК з підпорядкування Сухопутних військ і передати їх органам місцевого самоврядування, а військових зосередити в навчальних центрах на підготовці вже залучених.

Друге — цифровізація обліку і повісток. Електронні повістки і автоматична постановка на облік без фізичної явки — одні з ключових запропонованих змін. Це робить ухилення ускладненим у повсякденному житті: без оновленого статусу людина не може отримати низку послуг, документів, реєстраційних дій. При цьому важливо, щоб система мала механізми оскарження помилок — автоматизація без апеляцій є новим джерелом зловживань.

Третє — адміністративний примус замість фізичного. Ефективнішим і менш конфліктним підходом є створення умов, за яких ухилення стає складним у повсякденному житті: обмеження доступу до певних послуг або документів для тих, хто не оновив статус. Модель схожа на систему примусового виконання аліментів: рахунки, права, адміністративні послуги — під обмеженнями. Не «бусик», а «адміністрація».

Четверте — мотивація замість лише примусу. Нові контракти передбачають базову щомісячну допомогу 50–60 тисяч гривень, підписні бонуси, бойові виплати та право новобранців обирати бригаду і посаду. Це правильний напрямок. Людина, яка розуміє умови — термін служби, посаду, підрозділ — з більшою ймовірністю прийде сама, ніж та, яку «привезли в бусику» невідомо куди і невідомо на скільки.

П'яте — нульова толерантність до корупції у ВЛК і медкомісіях. Операція «Опікун» — правильна ініціатива. Але 325 фігурантів за рік — це не перемога, це кількість впійманих у системі, де корупція є нормою. Потрібна ротація особового складу ВЛК, публічна декларація статку і моніторинг способу життя — за тим самим принципом, що застосовується до антикорупційних органів.

Шосте — захист тих, хто служить, і справедливість для тих, хто ухиляється. Військовослужбовець, що відслужив рік на фронті і бачить, як інший платить $50 000 і гуляє Хрещатиком, — руйнує свою мотивацію і мотивацію побратимів. Що довше існує ринок відстрочок, то важче державі переконувати суспільство, що мобілізація є спільним обов'язком, а не нерівним тягарем. Справедливість — не м'яке слово. Це стратегічний ресурс.

Ворожа складова: пропаганда на реальному підґрунті

Є аспект, який не можна ігнорувати. Проросійські Telegram-канали підхоплюють кожен конфліктний інцидент з ТЦК і екстраполюють його до загальнонаціонального рівня. Це підживлює негативне ставлення населення до мобілізації.

Але пропаганда ефективна лише там, де є реальна основа. Якби ТЦК не «запихали» людей у мікроавтобуси, якби медкомісії не продавали непридатність, якби один міг «вирішити питання» за $50 000, поки інший іде служити без вибору — ворожа пропаганда не мала б чим торгувати. Усунення реальних проблем є найкращим антипропагандистським інструментом.

Між примусом і довірою

Мобілізаційна система будь-якої держави тримається на двох опорах: законному примусі і суспільній довірі до справедливості цього примусу. В Україні перший опор надміру завантажений, другий — підточений.

Виправити це не можна одним законом чи однією операцією. Потрібна одночасна робота в кількох напрямках: цифровізація обліку, адміністративний тиск замість фізичного, реальна боротьба з корупцією у ВЛК, мотиваційні контракти, чіткий законодавчий захист прав людини під час мобілізаційних заходів і — можливо, найважливіше — відмова від практики «закрити план» на шкоду якості залучених.

Армії потрібні мотивовані і боєздатні люди. Не будь-які чоловіки у будь-якій кількості. І шлях до цього лежить не через «бусики», а через систему, якій люди готові довіряти — навіть якщо вона їх і примушує.