Кінетичні санкції: як Україна атакує нафтову аорту Росії

Квітень 2026 року. Поки дипломати у різних столицях обговорюють потенційні переговори, Україна методично продовжує кампанію, яка може виявитися більш руйнівною для Росії, ніж будь-які санкції Заходу разом узяті. Мова про систематичне знищення нафтопереробних заводів, трубопроводів і експортних портів — артерій, через які Москва перекачує кров своєї воєнної машини.

Ця кампанія не є імпровізацією. Вона будувалася роками, починаючи з перших обмежених ударів 2023 року, і тепер досягла рівня, який Reuters назвав «найсерйознішим порушенням нафтового постачання в сучасній російській історії».

Як усе починалось: від точкових ударів до системної кампанії

Перші прицільні атаки на об'єкти нафтової інфраструктури Росії відбулися ще в 2023 році, але масштаб тоді був обмежений. Дрони могли долітати лише до прикордонних районів: Краснодарського краю і Ростовської області. Збиток був відчутний, але не критичний — Росія ремонтувала пошкодження за кілька тижнів.

Ситуація змінилась у 2024 році, коли Україна почала масово виробляти власні далекобійні дрони з дальністю, достатньою для ударів углиб Росії. Протягом серпня і вересня 2024 року було завдано понад 25 ударів по найбільших НПЗ Росії — Волгоградському, Рязанському, Саратовському, Новокуйбишевському та іншим. Загальна переробна потужність атакованих об'єктів лише за ці два місяці становила 38 відсотків від усього нафтопереробного комплексу Росії — хоча це є верхньою межею можливих пошкоджень, реальний вплив залежав від характеру ушкоджень.

Між вереснем 2023 року і лютим 2025 року Україна провела близько 100 ударів по НПЗ і нафтових складах. Сам факт того, що Росія засекретила статистику виробництва дизелю і бензину — красномовне свідчення серйозності завданих збитків.

Що вже знищено і яких результатів досягнуто

Станом на початок 2025 року удари по НПЗ вивели з ладу приблизно 10–12 відсотків усієї нафтопереробної потужності Росії. Це підтвердили розрахунки аналітиків Reuters на основі торговельних даних нафтової галузі. Сам заступник прем'єра Росії визнав падіння виробництва бензину на 6,2 відсотка і дизельного палива — на 7,3 відсотка за 2024 рік. Обсяги нафтопереробки впали до найнижчого рівня за понад десять років.

Серпень 2025 року став особливо показовим місяцем. Два найбільші НПЗ компанії «Роснефть» — Рязанський і Новокуйбишевський — були виведені з ладу одночасно. Рязанський завод, найбільший у портфелі «Роснефті», переробляє 13,7 мільйона тонн нафти щороку і постачає паливо для Московського регіону; в результаті ударів зупинено половину потужностей через пошкодження двох із трьох основних переробних установок. На Новокуйбишевському — одному з найтехнологічніших заводів Росії — повністю зупинена ключова атмосферна установка. За розрахунками, це разом означало до 8 відсотків нафтопереробки країни, виведеної з ладу за один тиждень.

Показовою є і реакція Росії на внутрішньому ринку: влада ввела тимчасову заборону на експорт бензину, в окремих регіонах з'явилися черги на заправках, частина станцій просто не мала пального. Це — прямий наслідок для цивільного населення, яке Кремль старанно захищав від відчуття «ненормальності».

Порти: атака на другу аорту

Якщо НПЗ — це серце нафтової промисловості Росії, то морські термінали — це вени, якими нафта тече назовні. Україна зрозуміла це ще у 2024 році, але повномасштабна атака на портову інфраструктуру розгорнулася у 2025–2026 роках і перетворилася на окрему стратегічну кампанію.

Під удар потрапили три найбільших нафтоекспортних вузли Росії на заході:

Новоросійськ на Чорному морі — найбільший нафтовий порт Росії загалом, через який проходить до 20 відсотків усього морського нафтового експорту країни, або близько мільйона барелів на добу. Тут розміщений і термінал Каспійського трубопровідного консорціуму, через який Казахстан експортує 80 відсотків своєї нафти. Акціонерами консорціуму є американські Chevron і ExxonMobil. Удар по Новоросійську — це удар по вузлу, до якого причетні великі міжнародні гравці.

Усть-Луга на Балтиці — другий за розміром порт Росії загалом і ключовий термінал для експорту нафтопродуктів. Лише за 2025 рік звідси вивезено 32,9 мільйона тонн нафтопродуктів. У березні 2026 року Україна завдала по ньому три удари за п'ять днів — беззаперечний знак того, що мета вже не тимчасове ушкодження, а знищення інфраструктури поза межами ремонтопридатності.

Приморськ на Балтиці — основний термінал для транспортування Urals crude, потужність трубопроводів якого сягає 75 мільйонів тонн на рік.

Результат цієї концентрованої кампанії виявився вражаючим. Напади на Усть-Лугу і Приморськ наприкінці березня 2026 року змусили тимчасово зупинити відвантаження. За розрахунками Reuters, лише за тиждень з 22 по 29 березня 2026 року загальний обсяг нафтового експорту Росії впав на 43 відсотки — з 4,07 мільйона барелів на добу до 2,32 мільйона. Кількість відправлених танкерів скоротилася з 37 до 22. Збитки за один тиждень Bloomberg оцінив приблизно в один мільярд доларів лише від недоотриманих нафтових доходів.

Станом на 25 березня 2026 року аналітики Reuters підрахували: щонайменше 40 відсотків нафтоекспортних потужностей Росії на заході одночасно перебували в нефункціональному стані — враховуючи два балтійські порти, Новоросійськ і пошкоджений нафтопровід «Дружба».

Нафтопровід «Дружба», танкери і Каспій: розширення цілей

Паралельно Україна атакувала і менш очевидні ланки нафтової логістики Росії.

Нафтопровід «Дружба», який постачає російську нафту до Угорщини і Словаччини, отримав щонайменше п'ять ударів лише з серпня 2025 року. Це викликало гострі протести Будапешту — єдиного члена ЄС, що лишається на хорошому рахунку у Москви. Угорщина фактично залежить від цього трубопроводу і реагує болісно на кожне відключення.

Каспійський трубопровідний консорціум, що транспортує 80 відсотків казахстанської нафти до Чорного моря, зазнав двох ударів за чотири дні наприкінці листопада 2025 року. Другий удар вивів з ладу одну з трьох причальних установок. Компанія-оператор є спільним активом Росії, Казахстану та міжнародних корпорацій — Exxon, Chevron, Eni. Удар по ній — це і геополітично складний хід, що зачіпає інтереси американського бізнесу і союзника Астани.

Нарешті, Україна перенесла операції на море: морські дрони атакували танкери з так званого «тіньового флоту» — суден, що здійснюють обхід санкцій і перевозять російську нафту поза офіційними маршрутами. Путін відреагував на такі удари незвично різко, назвавши їх «піратством» — що саме по собі підтвердило болючість цих операцій.

Перший і найбільш прямий наслідок — скорочення бюджетних доходів Росії. Нафтогазові надходження складають приблизно чверть державного бюджету Росії. Кожен тиждень простою основних портів коштує Москві від мільярда доларів і вище — тільки від недоотриманого виторгу. Водночас треба враховувати і позитивний для Росії фактор: іранська криза підняла ціни на нафту, що частково компенсує скорочення обсягів. Тобто, Росія продає менше, але дорожче.

Другий наслідок — дефіцит палива всередині Росії. Через пошкодження НПЗ і перенаправлення ресурсів на збільшення сирого експорту замість переробки у ряді регіонів виникли перебої з пальним. Введення тимчасової заборони на вивіз бензину — вимушена реакція уряду, але вона лише підтверджує факт реальної напруги.

Третій наслідок — розтягування повітряної оборони Росії. Захист 11 часових поясів з сотнями об'єктів нафтоінфраструктури вимагає неймовірної кількості засобів ППО. Перерозподіляючи системи для захисту НПЗ і портів, Росія залишає слабкіші ділянки на інших напрямках. Атакувальник завжди має перевагу: він вибирає, куди вдарити, а оборонець змушений захищати все.

Які наслідки ще можливі

Перший і найважливіший сценарій: якщо Україна збереже або прискорить темп ударів по портах — а саме це випливає з трьох атак на Усть-Лугу і Приморськ за п'ять днів, — деякі об'єкти можуть отримати такі пошкодження, що ремонт займе не тижні, а місяці або роки. Прецедент вже є: Феодосійський нафтовий термінал в окупованому Криму, вдарений двічі у 2025 році, фактично виведений з ладу назавжди — Інститут вивчення війни (ISW) оцінив, що Росія, можливо, ніколи не відновить його повністю.

Якщо атаки стануть постійними і комбінованими — НПЗ і порти одночасно, в циклах два-три тижні, не даючи часу на ремонт, — Росія може бути змушена скорочувати видобуток нафти. Наразі, попри збитки, до цього ще не дійшло: Москва перенаправляє сировину на сирий експорт замість переробки і збільшує обсяги відвантаження через незачеплені поки що тихоокеанські порти. Але резерви цієї гнучкості мають межу.

Другий сценарій пов'язаний з Казахстаном. Якщо атаки на Каспійський трубопровідний консорціум продовжаться і стануть регулярними, Астана зіткнеться з реальними труднощами при транспортуванні власної нафти. Казахстан не є учасником антиукраїнської коаліції — і якщо його нафтові інтереси систематично страждатимуть через використання російської інфраструктури, у нього виникне серйозний стимул шукати альтернативні маршрути транспортування на захід поза Росією. Це було б довгостроково дуже болісним для Москви.

Третій сценарій: ескалація протидії. Росія може спробувати атакувати українські об'єкти, дотичні до оборонної промисловості — зокрема підприємства, де виробляються далекобійні дрони. Теоретично також можлива посилена протидія в Чорному морі проти морських дронів. Але Росія вже демонструє, що її військово-морський флот у Чорному морі суттєво ослаблений після попередніх операцій.

Четвертий сценарій: зміна позиції Заходу. Адміністрація Трампа, за повідомленнями, обговорює питання ділення разведувальними даними по енергетичних об'єктах, а також можливу передачу Tomahawk — ракет, що значно переважають будь-яку зброю, надану досі. Якщо це відбудеться, точність і масштаб ударів зростуть якісно. Навіть без Tomahawk Україна вже отримала неформальне підтвердження, що може діяти в цьому напрямку — і продовжує нарощувати власне виробництво: за словами Зеленського, Україна виробляє понад мільйон дронів на рік.

Обмеження і ризики кампанії

Було б неправильно подавати цю кампанію як однозначну і безмежну перемогу. Є кілька реальних застережень.

Росія адаптується. НПЗ і порти облаштовують захисні сітки, протидронові системи, збільшують кількість пожежного обладнання. Деякі установки вчаться швидше відновлюватися після ударів. Ціни на нафту, що зросли через іранську кризу, частково компенсують скорочення обсягів. За розрахунками Carnegie, попри всі удари березня-квітня 2026 року, Росія не зазнала критичного скорочення доходів саме через те, що висока ціна компенсує нижчий обсяг.

Є і геополітичний ризик. Удари по Каспійському трубопроводу зачіпають американський бізнес і Казахстан — що ускладнює дипломатичну картину. Угорщина реагує болісно на перебої з «Дружбою». Будь-яка широка ескалація здатна ускладнити і без того складну підтримку Заходу.

І нарешті: кампанія ефективна, але не є єдиним фактором. Вплив на вирішення війни залежить від комбінації — ударів по інфраструктурі, санкційного тиску, фронтових подій і дипломатії. Окремо кожен з цих елементів недостатній.

Стратегічне значення: «кінетичні санкції» як доктрина

Сам термін «кінетичні санкції» вперше вжив Владислав Власюк, уповноважений України з питань санкцій. Він описує логіку: якщо фінансові санкції Заходу не можуть повністю перекрити доходи Росії — Україна застосовує власний інструмент, буквально знищуючи об'єкти, що ці доходи генерують.

Це доктрина нового типу воєнної економіки. Вона не є прямою заміною санкцій — вона їх продовження іншими засобами. Особливо важлива вона у контексті невизначеного майбутнього американської допомоги: чим менше Захід готовий надавати військовий тиск, тим важливіше для України самостійно скорочувати ресурсну базу ворога.

Росія в 2022 році запустила цю ж логіку у зворотному напрямку — ударами по українській енергетиці. Мета була деморалізувати суспільство і паралізувати виробництво. Україна обернула ту ж зброю назад, але з більш точним прицілом: не мирне населення, а конкретна економічна інфраструктура, що живить воєнну машину. Це принципова різниця — і морально, і стратегічно.

Питання тепер не в тому, чи досягає кампанія результату. Вона досягає. Питання в тому, чи вистачить ресурсів, наполегливості і міжнародного прикриття, щоб довести її до тої точки, де збитки для Росії стануть незворотніми — а не лише болісними.