Відставка Сирського. Хто стане новим головкомом ЗСУ

Рукописні плакати на шматках картону — не найефективніший засіб агітації в епоху соціальних мереж і дронів. Але саме вони стали символом подій, що 16 липня 2026 року паралізували центри десятків українських міст і поставили перед президентом Зеленським найгостріше кадрове питання за всі роки повномасштабної війни.

Приводом стало звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони. Наслідком — обговорення можливого звільнення головнокомандувача Збройних сил Олександра Сирського. Між цими двома подіями — три дні вуличних протестів, публічний брифінг колишнього міністра з гучними звинуваченнями, тиха реакція Банкової і безпрецедентна за воєнний час суспільна дискусія про те, хто і як має вести цю війну.

Чому звільнили Федорова: офіційна і неофіційна версії

Офіційне пояснення Зеленський озвучив на закритій зустрічі з фракцією «Слуга народу» 15 липня: він більше не може допускати постійного протистояння між міністром оборони і головнокомандувачем, яке паралізує оборонне управління в розпал війни. Федоров і Сирський, за словами президента, «перестали чути один одного» і без його особистого посередництва взагалі не сідають за стіл переговорів.

Наступного дня Федоров вийшов на публічний брифінг і розповів власну версію. За його словами, він ще раніше пропонував президентові замінити головнокомандувача, вбачаючи в Сирському головне гальмо реформ. Сирський, у свою чергу, поставив йому ультиматум: або зупиняєш критику, або я йду, але я можу й забрати з собою і ключові рішення щодо армії. Саме в цьому Федоров побачив «плетіння інтриг» і спробу головкома «роз'єднати країну».

Сирський на заяви Федорова відреагував лаконічно — побажав йому «залишатися в команді України». Без деталей і без заперечень.

Суть конфлікту виходила далеко за межі особистих амбіцій. За повідомленнями Ukrainian media і Financial Times, Федоров і Сирський мали принципово різне бачення майбутнього ведення війни. Федоров вважав дрони і технологічну автоматизацію — майбутнім, яке дозволить зменшити людські втрати і досягнути «асиметричної перемоги». Сирський залишався вірним традиційній доктрині, зосередженій на штурмовій піхоті, артилерії і утриманні ліній фронту.

Два підходи, один бюджет і одна армія — і жодного посередника, здатного узгодити ці позиції без президента. Зеленський обрав: пішов Федоров.

16 липня: картонки на площах десятків міст

Реакція вулиці виявилась швидкою і масштабнішою, ніж, схоже, очікувала Банкова. Вже 16 липня у Києві, Одесі, Львові, Харкові, Запоріжжі та інших містах зібралися сотні людей з рукописними плакатами. Символ акцій той самий, що й під час протестів 2025 року — написи від руки на картоні. Звідси і назва — картонкові протести.

Вимоги чіткі: повернути Федорова до Міноборони і звільнити Сирського. На плакатах з'явилося і конкретне ім'я альтернативи — Андрій Білецький. Люди кричали «Сирського геть!» у центрі Києва — і це безпрецедентна картина для країни, яка перебуває в стані повномасштабної війни.

17 липня протести не вщухли, а розрослися. У Луцьку, Миколаєві, інших обласних центрах люди виходили знову. У Львові на другий день зібрано ще більше учасників, ніж на перший. У Харкові — місті, яке щодня перебуває під ударами, — також вийшли. Ветеран Дмитро Козятинський, який координував акції, оголосив про продовження на суботу, 18 липня, з єдиним фокусом: звільнення Сирського.

Примітно, що протести перетнули кордон — у Німеччині також з'явилися картонки. Діаспора долучилася.

Перший результат: тиск, що спрацював

Офіс президента відреагував швидше, ніж зазвичай реагує на вуличні акції. Вже 17 липня представники ОП заявили, що «чують українців», хоча з характерним нюансом: конкретних кроків не анонсували.

Сам Зеленський 18 липня опублікував звернення: «Звісно, я чую, що кажуть люди». Додав, що провів довгу розмову з Федоровим і що «рішення щодо армії будуть напрацьовані». Це вже інша риторика, ніж та, з якою починалася відставка міністра.

Перший і найочевидніший конкретний результат протестів: Клименко не став міністром. Спочатку саме його Зеленський пропонував на заміну Федорову. Але голосів у Раді не вистачило, і за інформацією кількох нардепів, зокрема Ярослава Железняка, Ігор Клименко сам відмовився від посади. За словами одного з депутатів, кандидат зрозумів, що заходити у це крісло в розпал суспільної бурі — значить опинитися в центрі шторму без шансів на нормальну роботу.

Наслідком стало те, що виконувати обов'язки міністра оборони президент доручив генерал-майору Євгену Хмарі — тимчасово. Реальне призначення зависло в повітрі.

Другий результат — більш прихований, але, мабуть, вагоміший. Financial Times із посиланням на джерела в ОП повідомила 18 липня, що Зеленський розглядає можливість відставки Сирського. Видання уточнило: президент почав розглядати це питання саме тоді, коли протести «переросли у ширшу кампанію» проти головкома. Тобто вулиця змінила порядок денний Банкової.

Крім того, за даними FT, на вихідних, 18–19 липня, Зеленський планував провести зустрічі з військовими, щоб отримати їхню оцінку ситуації на фронті, а також проінтерв'ювати потенційних кандидатів на посаду головкома.

Один із нардепів від «Слуги народу», обізнаний із ситуацією, підтвердив NV: «Є шанс, що Зеленський може звільнити Сирського». Це речення означає: протести досягли рівня, за якого кадрові рішення, які ще тиждень тому здавалися неможливими під час активної фази війни, раптово опинилися на столі.

Чому Сирський — «важка» тема

Питання відставки Сирського не є новим. Ще до картонкових протестів у різних колах обговорювалося, що головнокомандувач має системні проблеми з управлінням і відносинами у війську. Прізвисько «М'ясник», яке закріпилося за ним серед частини військовослужбовців, відображає претензії до стилю командування і готовності жертвувати людьми заради утримання позицій.

Сирський, однак, має й серйозний аргумент на свій захист: саме він командував обороною Києва у лютому–березні 2022 року, коли столиця встояла. Це не просто рядок у біографії — це причина, через яку багато хто досі вважає його «людиною, яка врятувала Київ».

Зеленський сам пояснював: він не хотів міняти головнокомандувача під час активної фази, вважаючи таке рішення надто ризикованим. «Якщо він залишиться, ми просто будемо неефективними. Ми можемо просто програти цю війну», — цитувала FT одного з учасників протестів. Але протилежна думка теж є: зміна головкома в розпал боїв може дезорганізувати командну вертикаль і підіграти ворогу.

Брак очевидної альтернативи — ще одна причина зволікання. Зеленський готовий звільнити Сирського, якщо знайде гідну заміну — і це не риторична фраза, а реальна умова, яку він ставить.

Сім кандидатів: хто може замінити Сирського

Серед аналітиків і джерел у Генштабі циркулює кілька імен. Виділяємо найбільш реалістичні кандидатури.

Михайло Драпатий — наразі фаворит в оцінках більшості спостерігачів. Народився 1982 року в Кам'янці-Подільському, закінчив Харківський інститут танкових військ у 2004-му. Пройшов шлях від командира механізованого батальйону в АТО до командувача Об'єднаних сил у 2025 році. Саме він стабілізував Харківський напрямок під час критичного наступу 2024 року. Повний кавалер ордена Богдана Хмельницького. Федоров у своєму публічному брифінгу згадував Драпатого позитивно — у контексті проблем у системі, де виявляються кращі офіцери. За інформацією джерела LIGA.net у Генштабі, саме Драпатого разом із Білецьким і Федоровим пропонував президентові як можливу заміну. Якщо відставка Сирського відбудеться, Драпатий на сьогодні виглядає найсильнішим претендентом.

Андрій Білецький — командир Третього армійського корпусу, якого Федоров описував як взірцево збудовану структуру: «побудовані процеси, є відповідальність за смугу, чітка вертикаль, доктрина, нормальне забезпечення, лідерство». Третій корпус — найбільший серед усіх на лінії фронту. Білецький — фігура більш публічна і більш контроверсійна за Драпатого через своє довоєнне минуле, але саме його ім'я найчастіше звучало на протестах: «Сирського на Білецького». Характерно, що після початку повномасштабного вторгнення він сформував 3-тю окрему штурмову бригаду, а з березня 2025 року очолює корпус.

Андрій Гнатов — начальник Генерального штабу, формально другий номер у військовій ієрархії після Сирського. Досвідчений, системний, без гучних скандалів.

Ігор Скибюк — заступник начальника Генштабу.

Олег Апостол — командувач Десантно-штурмових військ.

Геннадій Шаповалов — командувач Сухопутних військ.

Олександр Тарнавський — командувач ОСУВ «Таврія», один із найпомітніших бойових командирів у боях на Запорізькому та Херсонському напрямках.

Окрема кандидатура, яка фігурує у контексті ширшого кадрового перегляду: Роберт Бровді — командир, відомий розвитком дронових технологій. Однак для посади головнокомандувача, яка передбачає управління всією структурою армії, цей профіль поки виглядає вузьким.

Три критерії для нового головкома: рівняння, яке важко вирішити

Незалежно від того, хто саме замінить Сирського, Зеленський опиняється перед завданням, що має три обов'язкові умови одночасно.

Перша: кандидат має влаштовувати президента особисто — тобто бути лояльним, некомпромісним публічним критиком Банкової і одночасно самостійним у прийнятті рішень на полі бою.

Друга: за нього має проголосувати Верховна Рада. Приклад Клименка показав: якщо кандидатура сприймається як технічне призначення в умовах суспільного незадоволення — голосів може не вистачити.

Третя: він не має посилити протести. Будь-яке призначення «зручної» фігури без реального авторитету в армії ризикує новою хвилею обурення — тепер уже не цивільною, а всередині самих ЗСУ.

Як зазначив політолог Руслан Бортник, спроба з Хмарою як тимчасовим виконувачем обов'язків є «розумною» — він має бездоганну репутацію. Але проблема Федорова залишається невирішеною. Поки немає системної відповіді на суть конфлікту, а не лише на його кадровий прояв.

Що за цим стоїть: більше, ніж одна відставка

Картонкові протести — це не просто вуличне обурення через конкретну кадрову рокіровку. Це сигнал про накопичену напругу навколо питання, яке не мало публічного виходу вже давно: якою має бути воєнна доктрина України на третьому-четвертому році повномасштабної війни?

Федоров уособлював один полюс: технологічна армія, автономні дрони, мінімізація людських втрат, «асиметрична» перевага над більшим противником. Сирський — інший: традиційна військова структура, штурмова піхота, артилерія, утримання ліній.

Людей на вулицях, очевидно, хвилює не стільки особиста доля Федорова, скільки відчуття, що Україна може програти не через нестачу зброї або союзників, а через неефективну систему управління власним військом. Хто захищає Федорова, — захищає цей підхід. Хто вимагає звільнити Сирського — вимагає зміни доктрини.

Ретельний аналіз ситуації з боку FT вийшов з однозначним висновком: звільнення Федорова спричинило один з найбільших політичних криз для Зеленського за весь час повномасштабної війни. Президент більшу частину дня після оголошення відставки провів у переговорах з керівництвом ОП, намагаючись знайти вихід із ситуації, що вийшла з-під контролю.

Показово, що протести охопили і Харків — місто на передовій, яке щодня перебуває під ударами. Там люди вийшли другий день поспіль. Це вже не абстрактна київська політика — це голос людей, для яких питання ефективності армії є питанням власного виживання.

Де «крапки» Зеленського: відкрите питання

Зеленський у своїй реакції сказав кілька важливих речей, але ще більше залишив без відповіді. Він визнав, що чує людей. Він сказав, що Федоров залишиться в його команді, але в якій ролі — не уточнив. Він провів довгу розмову з Сирським, але результат не оприлюднений.

«Крапки я ще не поставив» — ця фраза президента стала найціннішим сигналом за всі три дні кризи. Вона означає: рішення ще попереду.

За даними FT, Зеленський у вихідні 18–19 липня мав зустрітися з військовими і провести співбесіди з кандидатами. Якщо це відбулося — найближчі дні стануть ключовими. Або відставка Сирського буде оголошена. Або він залишиться, але отримає нового партнера в Міноборони — такого, якого він прийме без ультиматумів. Або третій варіант: Зеленський знайде спосіб інституціоналізувати роль Федорова без його повернення на посаду міністра.

Жоден із цих сценаріїв не є легким. Всі три несуть ризики. Але безрух — найгірший варіант, і це, схоже, Зеленський розуміє.

Картонки не зникнуть самі

Суть картонкових протестів — не в тому, чи повернеться Федоров або чи піде Сирський. Суть у тому, що суспільство вийшло на вулицю не через ціни або права, а через воєнну стратегію. Це безпрецедентно для країни у стані війни і свідчить про надзвичайно високий рівень громадянської свідомості та включеності.

Але воно ж є і попередженням: якщо рішення, які ухвалюються у Банковій, будуть сприйматися як продиктовані особистими інтригами, а не стратегічною логікою — наступна хвиля протестів може бути сильнішою за картонну.

Зеленський має відповісти на запитання, яке люди з плакатами насправді ставлять: хто і як виграє цю війну? І чи є в нього конкретна відповідь — не на картонці, а в реальних рішеннях.