ТЦК у кризі: системні провали мобілізації та шлях до реформ

Є питання, яке українське суспільство не наважується поставити вголос, але яке нависає над кожним сімейним столом, кожним блокпостом і кожним судовим засіданням: чому мобілізація в країні, що боронить своє існування, стала одним із найбільших джерел суспільної напруги і недовіри до держави?

Відповідь болісна, але необхідна. Без чесного діагнозу лікування неможливе.

Масштаб кризи: цифри, що говорять самі за себе

З 2022 до 2026 року кількість скарг на ТЦК та СП зросла в 333 рази. У 2022 році до Офісу омбудсмана надійшло 18 звернень, у 2023-му — 514, у 2024-му — 3312, а у 2025-му — 6127. "Це вже не поодинокі випадки, а лавина скарг, які свідчать про системну кризу, яку ми терміново повинні усунути", — наголосив уповноважений Верховної Ради Дмитро Лубінець.

За перші три місяці 2026 року до Офісу омбудсмана надійшло вже 1657 звернень щодо ймовірних порушень з боку ТЦК та СП.

Серед основних причин скарг — питання щодо прав осіб, які не підлягають мобілізації; порушення під час проходження військово-лікарських комісій; оскарження рішень ТЦК під час мобілізаційних заходів.

Ці цифри — не лише статистика. За кожною скаргою — людина, сім'я, зруйнована або невиправдана довіра до держави в момент, коли ця довіра потрібна найбільше.

Анатомія проблеми: що насправді не так

"Бусифікація" і незаконні методи

Феномен "бусифікації" — затримання чоловіків на вулицях і насильницького їх доставляння до ТЦК — став символом того, як добрі наміри перетворилися на системне порушення прав. За законом, військовослужбовці ТЦК та СП не мають повноважень самостійно затримувати громадян під час мобілізаційних заходів — ці функції закон прямо покладає на органи Національної поліції.

Але реальність розходилася із законом. По селах почали створювати чати, де попереджали: "Ховайся, бо їде група оповіщення". Люди розбігалися по лісах.

Коли мобілізаційний процес перетворює громадян на дичину, а державних службовців — на мисливців, суспільна підтримка армії неминуче руйнується.

Корупція: чорний ринок відстрочок

Це, мабуть, найбільш руйнівний аспект кризи — не лише з морального, але і з практичного погляду. Корупція в системі мобілізації одночасно дискредитує державу і підриває бойову ефективність армії, бо на фронт потрапляють найменш захищені, а ті, хто може заплатити, — залишаються вдома.

Вартість "послуг" зростає в міру наближення до статусу військовослужбовця: за зняття з розшуку на Сумщині брали від 300 доларів, за відстрочку через підроблене рішення суду — до 7000 доларів. У Києві за фіктивну інвалідність і дозвіл на виїзд за кордон — 50 000 доларів.

Колишній спікер Верховної Ради Дмитро Разумков заявив, що тіньовий обіг коштів у структурах ТЦК становить 2 мільярди доларів на рік.

З травня 2025 року триває операція "Опікун": до кінця березня 2026 року стало відомо про 325 фігурантів і 115 обвинувальних актів.

Нещодавній прецедент показав, що реакція може бути жорсткою: після корупційного скандалу весь особовий склад Бучанського ТЦК вперше було відправлено до бойових підрозділів.

Нерівність тягаря

Офіцерка ЗСУ Олена Білозерська сказала відверто: "Мобілізація, чого гріха таїти, провалена. Усі 'пряничні' методи для її покращення давно скінчилися, тому що скінчилися люди, готові добровільно ризикувати життям з будь-яких мотивів — через патріотизм чи, наприклад, за гроші."

Реальність така: ті, хто має зв'язки, гроші або правильну роботу — не йдуть. Ті, хто не має нічого з цього — йдуть першими. Таке сприйняття є смертельним для суспільної згуртованості у воєнний час.

Дефіцит прозорості та довіри

Як протистояти російській пропаганді, яка впливає на посилення негативного ставлення до ТЦК і загалом мобілізації в Україні? Це питання залишається проблемним у 2026 році.

Але проблема не лише у пропаганді. Реальні зловживання дають їй реальне підживлення.

Опитування на Закарпатті показують: перевищення повноважень ТЦК назвали однією з трьох головних проблем регіону 46% респондентів — поряд із корупцією в судах і зростанням цін.

Шляхи реформування: від симптомів до системних змін

Реформувати мобілізаційну систему в умовах активної війни — завдання, яке не має аналогів у сучасній практиці демократичних країн. Але саме тому воно вимагає не поступових кроків, а структурного переосмислення.

Реформа 1: Перетворення ТЦК на сервісні офіси

Експерти наполягають: ТЦК у нинішньому вигляді мають зникнути — вони повинні перетворитися на сервісні офіси з мінімумом контактів з чиновниками, зрозумілими правилами і прозорими процедурами.

Міністерство оборони вже розробляє пропозиції щодо створення замість ТЦК "офісів призову" — за аналогією з Офісом президента за принципом єдиного вікна.

Це не косметична зміна назви. Це зміна логіки: з каральної ("знайди і відправ") на сервісну ("допоможи людині пройти процес"). Різниця принципова — і для ефективності, і для суспільного сприйняття.

Реформа 2: Повна цифровізація і знищення "людського фактора" в корупційних точках

Міністерство оборони вже зробило кроки у правильному напрямку: більшість відстрочок від мобілізації тепер оформлюються онлайн та продовжуються автоматично. В додатку Резерв+ доступно вже 11 типів відстрочок.

Але цифровізація має йти далі — до повного виключення людського посередника в точках, де виникає корупція. Це означає: автоматична перевірка підстав для відстрочки через державні реєстри без можливості "домовитися"; цифровий аудит всіх рішень ВЛК із публічними реєстрами (з відповідною деперсоналізацією); алгоритмічний розподіл повісток без можливості "загубити" або "затримати" конкретного призовника.

Корупція живе там, де є непрозорість і дискреційні рішення. Прибери можливість — прибереш стимул.

Реформа 3: Розділення функцій і повноважень

Одна з корінних проблем — ТЦК є одночасно органом, що виявляє, призиває, медично оглядає і відправляє. Концентрація всіх функцій в одних руках — це ідеальне середовище для корупції.

Необхідне чітке розмежування: поліція — відповідальна за забезпечення явки за повісткою; незалежні медичні комісії — відповідальні за ВЛК (з ротацією лікарів і цифровою фіксацією всіх рішень); призовні офіси — відповідальні виключно за адміністративне оформлення. Жодна з цих функцій не повинна бути в одних руках.

Реформа 4: Реальна відповідальність і захист від зловживань

Відповідальність має бути двосторонньою. З одного боку — жорсткіше покарання за ухилення від мобілізації. З іншого — реальна кримінальна відповідальність для працівників ТЦК за перевищення повноважень. Верховна Рада вже підтримала в першому читанні відповідний законопроект.

З вересня 2025 року для фіксації контактів між працівниками ТЦК і цивільними запровадили нательні камери (бодікамери).

Це правильний крок, але він потребує системи зберігання та незалежного перегляду відеозаписів — інакше камери стануть лише декорацією.

Реформа 5: Справедливий і прозорий розподіл мобілізаційного тягаря

Це найскладніша реформа — бо вона зачіпає не процедури, а цінності.

Суспільство погоджується з мобілізацією тоді, коли вважає її справедливою. Коли сусід, який "знає кого треба", залишається вдома, а ти — ні, жодна пропаганда не замінить цього відчуття несправедливості.

Необхідні: публічні і прозорі критерії бронювання з можливістю оскарження; чітке обмеження кількості заброньованих на одне підприємство; незалежний аудит бронювань громадськими організаціями; система ротації для тих, хто вже відслужив значний час на передовій.

Реформа 6: Психологічна та соціальна підтримка — як інструмент рекрутингу

Люди бояться не лише смерті. Вони бояться того, що станеться з їхньою сім'єю, роботою, житлом, якщо вони підуть. Держава, яка не відповідає на ці страхи конкретними гарантіями, змушує людей ухилятися — навіть тих, хто в душі готовий служити.

Потрібний пакет соціальних гарантій: збереження робочого місця і зарплати на весь час служби; пільгова іпотека для сімей військовослужбовців; якісна і безкоштовна психологічна допомога для ветеранів і їхніх родин; чіткі і виконувані зобов'язання щодо терміну служби — без безстрокового "поки йде війна".

Чого не можна робити: помилки, яких слід уникнути

Реформа ТЦК може провалитися, якщо зробити декілька типових помилок.

Не можна робити вигляд, що зміна назви — це реформа. Перейменування ТЦК на "офіси призову" без зміни повноважень, культури і підзвітності — це косметика.

Не можна зосереджуватися лише на покаранні ухилянтів. Проблема мобілізації — це більше питання до свідомості людей, до того, що всі хочуть перемоги. Перемоги хочуть усі. Але довіряти системі готові не всі — і це проблема системи, а не людей.

Не можна ігнорувати вплив на демографію. Агресивна мобілізація без соціальних гарантій посилює еміграцію — люди тікають не від служби, а від непередбачуваності. Кожен, хто виїхав через страх "автобуса", — це подвійна демографічна втрата.

Мобілізація як дзеркало державності

Мобілізація — це не просто набір солдатів. Це тест на довіру між громадянином і державою в найбільш екзистенційний момент їхньої взаємодії.

Омбудсман Лубінець сформулював це точно: "Це вже не поодинокі випадки, а лавина скарг, які свідчать про системну кризу, яку ми терміново повинні усунути."

Україна довела світу, що може воювати. Тепер вона має довести — собі і своїм громадянам — що вміє це робити справедливо. Мобілізація, яку суспільство сприймає як законну і чесну, дає більше солдатів, ніж будь-який примус. Армія, якій довіряють, перемагає.

Реформа ТЦК — це не питання бюрократичної зручності. Це питання того, якою буде Україна після перемоги: країною, де держава служить громадянам, чи країною, де громадяни бояться держави.

Вибір ще не зроблено. Але вікно для правильного вибору звужується.