Камала Харіс: президентство, якого не було — і світ, який міг би бути іншим

5 листопада 2024 року Дональд Трамп отримав 312 голосів виборщиків і повернувся до Білого дому. Але розрив між ним і Камалою Харіс у ключових штатах-хитавках — Пенсильванії, Мічигані, Вісконсині — вимірювався відсотками, а подекуди частками відсотка. Декілька сотень тисяч голосів у правильних округах могли б змінити все.

Що означало б для США і світу президентство Харіс? Це не ностальгія і не партійна агітація. Це питання, відповідь на яке дозволяє краще зрозуміти, наскільки крихкими є траєкторії, за якими рухається людська цивілізація.

Примітка: Ця стаття є аналітичним "контрфактичним" сценарієм — жанром, усталеним у політичній науці. Висновки засновані на задокументованих передвиборчих позиціях Харіс, міжнародних тенденціях і порівнянні з реальною ситуацією під адміністрацією Трампа. Це не прогноз, а аналіз альтернативного шляху.

Внутрішня політика: інша Америка

Економіка: між популізмом і регуляцією

Харіс йшла на вибори з програмою, що поєднувала елементи прагматичного лібералізму з популістською риторикою: обмеження спекулятивного ціноутворення, розширення податкових пільг для середнього класу, підтримка профспілок і підняття мінімальної зарплати до 15 доларів на федеральному рівні.

Її адміністрація майже напевно продовжила б промислову політику "Байденоміки" — Chips Act, Inflation Reduction Act, інвестиції в зелену енергетику — замість скасування, яке здійснив Трамп. Це означало б збереження тисяч робочих місць у виробництві напівпровідників і відновлюваної енергетики, що були анонсовані, але потрапили під загрозу після зміни курсу.

З іншого боку, тарифна політика Харіс була б значно обережнішою. Замість "Liberation Day" — одностороннього запровадження мит на 145% проти Китаю і десятків відсотків проти союзників — вона б шукала координованих дій через WTO і союзницькі коаліції. Чи це б дало кращі результати для американського виробника — питання відкрите. Але глобальна торговельна система уникла б потрясіння, яке вже призвело до рецесійних очікувань у провідних економіках.

Соціальна політика: інша судова битва

Харіс зробила відновлення права на аборт центральним пунктом своєї кампанії. Її перемога не означала б автоматичного скасування рішення Dobbs — для цього потрібна Конституційна поправка або нове рішення Верховного суду. Але вона б ветувала будь-який федеральний закон про заборону абортів і просувала законодавство, що закріплює це право на федеральному рівні.

Важливіше: вакансії у Верховному суді — а один або двоє суддів старшого покоління могли б покинути лаву під час цього терміну — були б заповнені ліберальними кандидатурами. Це змінило б баланс у суді, ймовірно, на десятиліття вперед.

Імміграція: між прагматизмом і тиском виборців

Тут картина найскладніша. Харіс, як координаторка дипломатії з трикутника розвитку в Центральній Америці у першому терміні Байдена, провалила цю місію за оцінками навіть лояльних оглядачів. Імміграційна криза на кордоні була однією з причин поразки демократів у 2024 році.

Під її президентством не було б масових депортацій, "таборів для затримання" і скасування захисту для DACA. Але й чудодійного вирішення кризи не відбулося б. Ймовірно — посилений прикордонний контроль у поєднанні з шляхом до легалізації для частини населення: компромісна позиція, яку підтримував і Байден.

Зовнішня політика: НАТО, Україна і Близький Схід

Україна: інший сценарій підтримки

Це, мабуть, найважливіша різниця — і найбільш задокументована.

Харіс публічно і неодноразово заявляла про беззастережну підтримку України. На відміну від Трампа, вона не називала Зеленського "диктатором" і не погрожувала припинити постачання зброї. Виходячи з консенсусу її команди зовнішньої політики — а вона включала людей на кшталт Тоні Блінкена — підтримка України продовжилася б за рахунок і бюджетних асигнувань, і тиску на союзників.

Чи означало б це перемогу України? Ні — і це чесна відповідь. Лінія фронту була б схожою: Росія зберігала б захоплені території, а "заморожений конфлікт" залишався б реальним ризиком. Але Крим і Донбас не стали б частиною торгівельної угоди, яку пропонував Трамп Путіну, а Україна не отримала б ультиматум: "погодься на умови або залишишся без зброї".

Найголовніше: кредит довіри до НАТО залишився б незачепленим. Трамп публічно ставив під сумнів зобов'язання альянсу за Статтею 5 — це перше за всю історію НАТО. Харіс цього б не зробила.

Іранська війна: чи відбулася б вона взагалі?

Це найскладніший контрфактичний сценарій. Ключове питання: чи наказала б Харіс 28 лютого 2026 року разом з Ізраїлем розпочати операцію "Epic Fury" проти Ірану?

Відповідь, заснована на відомих позиціях: майже напевно — ні, принаймні не в тому форматі.

Харіс активно підтримувала відновлення ядерної угоди (JCPOA) і дипломатичний трек з Іраном. Після загибелі Хаменеї і хаосу, що виник, є свідчення, що омансьо-катарська дипломатія у лютому 2026 року була близька до прориву — але Трамп, за його власними словами, був "не в захваті" від умов.

Ймовірний сценарій Харіс: жорсткіші санкції, ізольовані точкові удари по ядерних об'єктах (можливо, разом з Ізраїлем, але без повномасштабної війни), продовження дипломатичних каналів через нейтральних посередників.

Це означало б: Ормузька протока залишається відкритою, нафта не злітає до 130 доларів за барель, глобальна продовольча безпека не опиняється під загрозою через зростання ціни на добрива, і США не витрачають трильйони доларів і міжнародний авторитет на непереможну і непояснену війну.

НАТО і Європа: "Старий Світ" як партнер, не ворог

Промова Ванса у Мюнхені на початку 2025 року, де він назвав європейських лідерів загрозою свободі слова, стала переломним моментом у трансатлантичних відносинах. Харіс у Мюнхені говорила б інакше.

Конкретні наслідки: Фінляндія і Швеція вступили до НАТО ще за Байдена, і Харіс продовжила б курс на зміцнення альянсу. Угорщина Орбана зіткнулася б із значно меншою американською підтримкою — не було б ні візиту Ванса перед виборами, ні риторики про "золоту еру" відносин.

Україна, скоріш за все, просунулася б далі на шляху переговорів про вступ до ЄС, а питання членства в НАТО — попри те, що воно залишалося б суперечливим — не було б знято з порядку денного так відкрито.

Геополітична архітектура: союзи, торгівля, авторитет

Китай: суперництво без торговельної війни

Харіс розділяла стратегічне бачення Байдена щодо Китаю як головного довгострокового суперника. Але її підхід відрізнявся б інструментами.

Замість тарифів у 145%, які фактично розриваються з традицією інтегрованих ланцюгів постачання, — технологічні обмеження, просування союзницьких виробничих потужностей (Індія, В'єтнам, Мексика), тиск через WTO. Перевага: менше інфляційного тиску на американського споживача. Недолік: повільніше вирівнювання торговельного балансу.

Тайвань залишався б у тій самій стратегічній невизначеності — Харіс підтримувала "стратегічну неясність". Але риторика "нехай самі захищаються" не лунала б з Білого дому.

Клімат: збережена архітектура Паризької угоди

Трамп вийшов з Паризької кліматичної угоди вдруге. Харіс зробила б протилежне — зробила б кліматичну дипломатію одним із ключових інструментів американського лідерства.

На практиці: збережені субсидії на електромобілі та відновлювану енергетику, американська участь у кліматичних переговорах COP31, тиск на Китай і Індію через спільні дипломатичні зусилля з ЄС.

Чи вирішило б це кліматичну кризу? Очевидно, ні. Але це зберегло б інституційні механізми, розбудовані двома десятиліттями дипломатії, які зараз доводиться відновлювати практично з нуля.

Мексика і Латинська Америка: партнерство замість погроз

Харіс здобула певний досвід у дипломатії Центральної Америки. Її підхід до Мексики принципово відрізнявся б від риторики Трампа про "тарифи до тих пір, поки вони не зупинять наркотики". Замість цього — спільні антикартельні операції, інвестиції у розвиток північних регіонів Мексики як альтернатива еміграції, збереження USMCA без погроз одностороннього виходу.

Чого Харіс не вирішила б: чесний погляд

Будь-який аналіз альтернативного сценарію буде нечесним, якщо не визнавати обмежень.

Імміграційна криза, що стала головним чинником поразки Байдена — Харіс, не мала би магічного вирішення. Реальні зміни в цій сфері потребують законодавчого консенсусу, якого не було б у розділеному Конгресі.

Бюджетний дефіцит і державний борг продовжували б зростати. Харіс пропонувала підвищення корпоративного податку та оподаткування нереалізованого капіталу для надбагатих, але навряд чи отримала б їх через Конгрес.

Поляризація американського суспільства нікуди б не зникла. Харіс уособлювала б для значної частини виборців те, що вони ненавидять у "ліберальній еліті" — і протистояння тривало б, просто в інших формах.

І нарешті: МАГА-рух нікуди б не зник. Без повернення до влади Трамп залишався б силою в республіканській політиці, а рух продовжував би формувати опозицію.

Вибір і наслідки

Коли 5 листопада 2024 року американці голосували, більшість з них думала насамперед про ціни в супермаркеті, кордон і відчуття, що "все не туди". Мало хто думав про те, що їхній вибір може визначити, чи відбудеться нова велика війна на Близькому Сході, чи залишиться НАТО довіреним альянсом, і чи буде світова торговельна система стояти чи впасти.

Демократія рідко дає можливість побачити повні наслідки свого вибору. Ми живемо з рішеннями, які приймали без повного розуміння їхньої ваги.

Світ з президенткою Харіс не був би ідеальним. Він мав би власні кризи, власні помилки і власні провали. Але він виглядав би інакше: без іранської війни в її нинішньому форматі, без відкритих сумнівів у НАТО, без розриву трансатлантичного партнерства.

Чи була б це краща Америка? Половина країни відповіла б "ні". Інша половина — "так". І в цьому і є суть демократії: вибір без гарантій правильності. Тільки наслідки, з якими доводиться жити всім — незалежно від того, як ти голосував.