Що дасть Україні новий Цивільний кодекс і чого в ньому варто боятись

Кодекс на дев'яти книгах

28 квітня 2026 року Верховна Рада проголосувала за законопроєкт №15150 — новий Цивільний кодекс України — у першому читанні. Документ підтримали 254 народні депутати. Це означає, що найбільша реформа приватного права за двадцять три роки — з часів ухвалення чинного кодексу у 2003 році — перейшла зі стадії академічних дискусій у стадію реального законодавчого процесу.

Але підтримка у першому читанні — не кінець, а початок найважчого етапу. Між першим і другим читанням законопроєкт проходить через поправки, лобістський тиск, публічні дискусії і, як показав досвід з вилученою нормою про шлюбний вік, може суттєво змінитися. Тому зараз важливо розуміти і те, що в ньому є правильного, і те, де ховаються реальні ризики.

Що це таке і чому виникло

Метою проєкту є рекодифікація та системне оновлення приватного права України шляхом ухвалення нового Цивільного кодексу як цілісного, внутрішньо узгодженого та ефективного кодифікованого акта.

Приватне право України регулюватиметься дев'ятьма книгами, що охоплюють особисті, речові, сімейні, спадкові та міжнародні приватні відносини, забезпечуючи дерадянізацію законодавства.

Документ об'єднає та оновить норми чинних Цивільного кодексу, Сімейного кодексу та Закону про міжнародне приватне право.

Це закономірний крок після скасування Господарського кодексу з 28 серпня 2025 року. Тобто архітектура приватного права вже змінилась: старий кодекс, що регулював господарські відносини паралельно з цивільним і породжував хронічні колізії, зник. Тепер треба завершити консолідацію — зібрати всі приватноправові відносини під один дах.

Ініціатором проєкту є голова Верховної Ради Руслан Стефанчук — один із найбільш компетентних цивілістів у парламенті. Сам він характеризує документ як «кардинально відмінний від чинного» і «оновлену редакцію з урахуванням усіх європейських практик».

Плюси: що нового і чому це важливо

Перший і найважливіший здобуток — консолідація. Три окремі законодавчі акти, що нерідко суперечили один одному, об'єднуються в єдиний системний документ. Юрист, громадянин, бізнес більше не матимуть потреби «збирати пазл» із різних джерел, щоб зрозуміти, яке правило застосовується до конкретної ситуації.

Пропонується розширити перелік джерел права — до них відносять не лише законодавство, а й звичаї, зокрема національних меншин, та локальні акти юридичних осіб. Це наближення до континентальноєвропейської правової традиції, де звичай і ділова практика визнаються повноправними регуляторами. Для бізнесу це означає більшу гнучкість у формуванні внутрішніх правил.

Дерадянізація правової термінології і концепцій є реальною і потрібною роботою. Чинний кодекс 2003 року спирається на поняття і конструкції, успадковані з Цивільного кодексу УРСР. Новий має позбутися цих атавізмів і говорити мовою сучасного приватного права.

Прийняття проєкту нового Цивільного кодексу забезпечить підвищення юридичної визначеності, ефективності захисту, прогнозованості цивільного обороту та узгодженості спеціального законодавства. Якщо ця мета буде реалізована — це означає менше судових суперечок через неясність норм, менше зловживань на рівні тлумачення «розмитих» положень і більшу передбачуваність для інвесторів.

Цифровізація правовідносин — ще один позитивний напрямок. Чинний кодекс писався ще до епохи смартфонів і хмарних сервісів. Новий має врегулювати цифрові договори, електронні підписи у різних контекстах і нові форми власності на цифрові активи — те, що зараз існує у правовому вакуумі або регулюється клаптиковими підзаконними актами.

Нарешті — закриття прогалин у спадковому, речовому і договірному праві, що накопичилися за двадцять три роки практики. Судова практика виробила безліч підходів до ситуацій, не передбачених кодексом 2003 року. Новий кодекс має кодифікувати ці підходи — зробити їх передбачуваними не лише для тих, хто читає рішення Верховного суду, а й для звичайного громадянина.

Мінуси: де проєкт викликає обґрунтовану критику

Критика, що пролунала після реєстрації першого варіанту (№14394) і продовжилася після голосування за №15150, стосується кількох принципово різних рівнів.

Перший рівень — норми, що прямо суперечать євроінтеграційним зобов'язанням.

Проєктом пропонується нова редакція, в якій визначення шлюбу зводиться до сімейного союзу виключно жінки та чоловіка, зареєстрованого в установленому порядку. Фактичні сімейні зв'язки, що не вписуються у ці формальні рамки, випадають із правового поля.

Це контрастує з розвитком судової практики. У 2025 році Деснянський районний суд Києва вперше визнав спільне проживання одностатевої пари де-факто сімейними стосунками — як крок у напрямі стандартів Європейського суду з прав людини. Чинний Сімейний кодекс містить відносно широке визначення сім'ї — як осіб, що спільно проживають, ведуть спільний побут і мають взаємні права та обов'язки — без прив'язки виключно до інституту шлюбу. Саме це формулювання дозволяло судам у виняткових випадках захищати фактичні сімейні відносини. Новий кодекс цю можливість фактично закриває

Правозахисні організації стверджують, що такий підхід підриває зобов'язання України перед Європейським Союзом і усталену судову практику, позбавляючи одностатеві пари єдиного наявного правового шляху для захисту своїх прав.

Другий рівень — резонансна норма про шлюбний вік, яка вже вилучена, але показова.

Окремим резонансним епізодом стала дискусія щодо потенційного зниження шлюбного віку до 14 років у виняткових випадках. Після суспільного скандалу в парламенті заявили, що цю норму прибирають.

Адвокатка Оксана Гузь звертала увагу: запропонована норма створювала ситуацію, де шлюб фактично ставав механізмом уникнення кримінальної відповідальності за сексуальні дії з дитиною.

Те, що норму вилучили, — добре. Але сам факт її появи і те, як відреагував один із співавторів проєкту, депутат Калаур («не вважаю, що цей суспільний резонанс є великою проблемою»), — показують рівень правозахисної чутливості частини авторів документа.

Третій рівень — загальна юридична оцінка.

Юристка Оксана Гузь зазначає, що окремі пункти першого варіанту проєкту не просто не відповідають нормам ЄС, а ще й «відкидають» Україну на 20 років назад за певними позиціями.

Критики також вказують на надмірну концентрацію ініціативи в руках одного автора — голови Верховної Ради — і недостатнє залучення широкого правничого і громадського середовища до формування остаточного тексту.

Підводні камені: що може піти не так

Перший і найсерйозніший підводний камінь — якість другого читання. Саме на цьому етапі до документа вносяться тисячі поправок. За умов воєнного стану, обмеженого часу і тиску різних лобістських груп є серйозний ризик того, що до фінального тексту потраплять норми, яких не було ані в першому проєкті, ані у публічних дискусіях. Кодекс з дев'яти книг — це складна система, де зміна в одній частині може мати непередбачувані наслідки в іншій.

Другий підводний камінь — колізії з чинним і майбутнім законодавством. Навіть після першого читання текст залишається політично та юридично рухомим. Після ухвалення нового кодексу потрібне масштабне узгодження сотень спеціальних законів — про захист прав споживачів, про нерухомість, про авторське право, про банківську діяльність тощо. Якщо цю роботу зроблять поспіхом або не зроблять взагалі — суди роками вирішуватимуть колізії між кодексом і спеціальними законами.

Третій підводний камінь — час набрання чинності і перехідний період. Зміна фундаментального кодексу вимагає тривалого перехідного етапу: перенавчання суддів, адвокатів, нотаріусів, державних реєстраторів. Якщо кодекс запровадять без достатнього часу для адаптації — практика, як завжди буває в Україні, почне «жити» за старими зразками, а формально діятиме новий закон.

Четвертий підводний камінь — питання євроінтеграційного аудиту. Громадські організації стверджували, що попередній проєкт підриває вимоги щодо вступу до ЄС. Оновлений варіант частково врахував ці зауваження, але не повністю. Єврокомісія вже коментувала документ — і якщо окремі норми залишаться у фінальній редакції, це може стати додатковою перешкодою в переговорному процесі про вступ.

П'ятий підводний камінь — відсутність належного публічного обговорення. Кодекс такого масштабу, що стосується кожної родини і кожного підприємця, мав би пройти через широкі публічні консультації — з юридичними асоціаціями, бізнес-спільнотами, правозахисниками, науковцями. Судячи з того, наскільки несподіваною для суспільства виявилася поява деяких норм, цей процес або відбувся формально, або його результати були проігноровані.

Що означає «перше читання» і що буде далі

Станом на зараз новий Цивільний кодекс ще не ухвалено остаточно. Верховна Рада підтримала його лише в першому читанні, а це означає, що попереду — подання поправок, політичні та професійні дискусії, доопрацювання тексту і лише потім можливе друге читання.

Для звичайного громадянина це означає: нова система не запрацює ні завтра, ні найближчим часом. Є час вплинути на фінальний текст — через публічну дискусію, через звернення до депутатів, через роботу правничих організацій. Саме від якості цього процесу залежить, чи стане новий кодекс справді кроком до модерного приватного права, чи виявиться великим і дорогим документом із небезпечними «подарунками» у дрібному шрифті.

Реформа потрібна, але не будь-яка

Рекодифікація приватного права — це об'єктивна необхідність. Чинний кодекс 2003 року написаний в іншу епоху, для іншої країни, ще не орієнтованої на членство в ЄС. Він переповнений пострадянськими концепціями, внутрішніми суперечностями і прогалинами, що заповнювалися судовою практикою на свій розсуд.

Але реформа заради реформи — не менш небезпечна, ніж відсутність реформи. Кодекс, що консолідує приватне право, але водночас звужує судовий захист для нетипових сімей, закриває двері для правозахисних інтерпретацій і несе ризики в питаннях євроінтеграції, — це не оновлення. Це крок назад у сучасній упаковці.

Перевірити справжню якість документа можна буде лише тоді, коли він пройде через друге читання без подальшого розмивання норм — і коли правники, суди і громадяни почнуть його застосовувати. До того часу найважливіше завдання — уважно стежити за тим, що відбувається між читаннями. Саме там, у тисячах поправок, і вирішується, який кодекс ми отримаємо насправді.