«Початок кінця» чи початок нової пастки: три дні перемир'я і що за ними стоїть

12 травня 2026 року. Три дні «перемир'я» — 9, 10 і 11 травня — формально завершилися. Обидві сторони звинувачують одна одну в порушеннях. Фронт не змінився. Але у Вашингтоні Трамп уже назвав угоду «початком кінця» найтривалішої і найкровавішої війни в Європі за останні вісімдесят років.

Між тим, що сталося насправді, і тим, як це подається публіці, — прірва. І саме ця прірва є ключем до розуміння того, навіщо все це робилося

.

Як три дні «перемир'я» з'явились на світ

Трамп заявив у п'ятницю, 8 травня, що лідери Росії та України погодилися на його прохання оголосити триденне припинення вогню і обмін полоненими. Зеленський і радник Путіна Юрій Ушаков підтвердили угоду.

«Я радий оголосити, що відбудеться ТРИДЕННЕ ПЕРЕМИР'Я (9, 10 і 11 травня) у війні між Росією і Україною», — написав Трамп у Truth Social. «Святкування в Росії присвячене Дню перемоги, але також і в Україні, бо вони теж були великою частиною і фактором Другої світової війни». Він додав, що переговори щодо завершення війни тривають і «ми щодня стаємо ближче і ближче».

Звучить як дипломатичний прорив. Але хронологія появи цієї угоди виглядає зовсім інакше.

Путін пізніше розповів: «Я сказав йому [Трампу], що планую оголосити [перемир'я] на 8 і 9 травня». Що важливо, президент Трамп активно підтримав це. І ми оголосили буквально на наступний день. Але як тільки ми оголосили — жодної реакції ні від кого не надійшло».

Тобто ініціатива була кремлівською, Трамп її підтримав, після чого публічно подав як власну пропозицію. Путін у своїй версії акцентує: він «сказав Трампу» про плани — і президент США «активно підтримав». Трамп у своїй версії: «Я попросив, і Путін погодився». Два взаємовигідні наративи, що дозволяють кожному вийти переможцем у внутрішньополітичному контексті.

Що «перемир'я» дало Путіну

На параді на честь Дня перемоги у Москві не було військової техніки — Путін пояснив це не лише міркуваннями безпеки, а насамперед тим, що «Збройні сили мають зосередити увагу на остаточній поразці ворога у спеціальній воєнній операції».

Тобто попри «перемир'я» Росія прямо заявила: ціль — «остаточна поразка» України. Між цими двома меседжами немає жодного протиріччя в кремлівській логіці. Тимчасова пауза не змінює стратегічного курсу.

Путін отримав від цього епізоду кілька речей. По-перше, парад без провокацій і без ударів по Москві — що він і хотів. По-друге, можливість зіграти роль «миролюбного лідера» перед міжнародними гостями. Путін відзначив, що закордонні лідери, які приїхали до Москви 9 травня, «проявили певну особисту мужність» — адже дізналися про продовження перемир'я лише після прибуття. По-третє — визнання з боку американського президента, що Путін є рівноправним партнером у переговорах, з яким можна «домовитись».

Путін сказав, що конфлікт «наближається до завершення» — і зробив це буквально на тлі заяви, що армія має зосередитись на «остаточній поразці ворога». Дві тези, що суперечать одна одній лише з точки зору людини, яка вважає «завершення» і «перемогу України» синонімами.

Що «перемир'я» дало Трампу: внутрішньополітичний вимір

Тут ми підходимо до найважливішого питання. Аналіз переговорного процесу, оприлюднений у березні 2026 року, прямо вказує: адміністрація потребує оголошення про врегулювання до листопадових проміжних виборів 2026 року — і цей пріоритет переважає над якістю угоди та захистом суверенітету України.

Проміжні вибори до Конгресу — листопад 2026 року. Республіканці тримають більшість і в Сенаті, і в Палаті представників, але ця більшість тонка. Рейтинги Трампа після Ірану, вилучення військ з Європи і серії внутрішньополітичних скандалів знаходяться під тиском. Йому потрібна «перемога» — конкретна, візуальна, медійна. Оголошення про «перше перемир'я з 2022 року» ідеально відповідає цим вимогам.

Трамп сказав: «Я попросив, і президент Путін погодився. Президент Зеленський теж погодився — обидва швидко». Він додав: «І ми маємо невеликий проміжок часу, коли вони не вбиватимуть людей. Це дуже добре».

Це ідеальна виборча цитата. «Я попросив — і вони погодились» — образ лідера, слово якого важить. Навіть якщо перемир'я тривало три дні і було порушено з обох сторін одразу після оголошення, наратив «Трамп зупинив вбивства» вже прозвучав і закріпився.

Рубіо за кілька годин до анонсу Трампа сказав репортерам у Римі, що переговорні зусилля поки «не призвели до плідного результату» і «застрягли». Але годинами пізніше Трамп оголосив угоду — яку він сам собі і приписав.

Таємні канали: Віткофф, Дмитрієв і Кушнер

За публічними заявами ховається переговорна архітектура, що набагато складніша.

Стів Віткофф координує свою позицію безпосередньо з економічним посланником Путіна Кирилом Дмитрієвим, усуваючи від переговорів інституційних експертів і формуючи двосторонню американсько-російську динаміку, яка розглядає Україну як об'єкт рішень, а не як їх суб'єкт.

Зустріч Дмитрієва — Віткофа — Кушнера — Грюнбаума — Бессента у січні 2026 року продемонструвала стратегію Росії: пропонувати доступ до заморожених активів, арктичних ресурсів і полегшення санкцій в обмін на американський «дозвіл» на територіальну консолідацію і нейтралізацію України.

Це вже не дипломатія між рівними. Це угода поверх голови однієї зі сторін конфлікту — тієї самої, яка ці чотири роки гине.

Перший раунд переговорів у Женеві 23–24 січня 2026 року встановив характерний патерн: продуктивна взаємодія з питань обміну полоненими, обговорення механіки перемир'я і гуманітарних аспектів — і повна нерухомість щодо територіальних питань, суверенітету України та гарантій безпеки. Другий раунд 4–5 лютого повторив той самий сценарій.

Це і є архітектура «тактичного театру»: достатньо прогресу з технічних питань, щоб задовольнити вимогу Трампа «показати рух» — і нуль поступок там, де вирішується доля України.

Зеленський: між вдячністю і острахом

Зеленський сказав, що угода про перемир'я досягнута завдяки американській медіації і подякував Трампу та американській команді за «ефективну дипломатичну взаємодію». Він зазначив, що Україна розраховує на те, що Вашингтон забезпечить виконання Росією взятих на себе зобов'язань.

«Ми розраховуємо на Сполучені Штати, що вони забезпечать виконання Росією своїх зобов'язань», — каже президент країни, що чотири роки воює за виживання. Ця фраза є підтвердженням нинішнього балансу сил: Україна не може перевірити, що Росія дотримується перемир'я, без американського посередника. А американський посередник одночасно обговорює з Росією умови економічної співпраці в обхід України.

Путін сказав, що готовий зустрітися із Зеленським у будь-якій країні — але тільки для підписання «остаточної угоди», не для переговорів. Тобто не «давайте домовимося», а «прийдіть підписати те, що вже вирішено».

Наслідки для світової політики: п'ять ризиків

Перший: прецедент виключення суверенної сторони з переговорів. Якщо модель «США і Росія домовляються про Україну» закріпиться — це зламає базовий принцип міжнародного права, за яким держава сама вирішує питання свого суверенітету. Для всіх малих і середніх держав, що живуть поряд із великими ревізіоністськими силами, цей прецедент є загрозливим сигналом.

Другий: легітимація тактики «мала пауза — великий виграш». Якщо тритижневе «перемир'я» в рамках параду рахується як дипломатичне досягнення — будь-який агресор у майбутньому знає рецепт: продовжуй наступ, оголоси «гуманітарну паузу» на свято, отримай визнання.

Третій: розмивання ролі НАТО і ЄС. Американський президент веде переговори з Росією через особистих посланців, без консультацій з союзниками, без структур НАТО. Росія намагається маргіналізувати інституційну експертизу і перетворити переговори на білатеральний американсько-російський формат. Якщо це вдасться — ЄС і НАТО стануть декорацією, а не суб'єктами.

Четвертий: «заморожений конфлікт» як нова реальність. Найімовірніший сценарій «угоди» — де-факто фіксація лінії фронту без жодних гарантій безпеки для України. Це не мир, це переупаковка окупації.

П'ятий: ослаблення санкційного тиску без зміни поведінки Росії. Якщо частиною «угоди» стане полегшення санкцій — а саме це пропонує пакет Дмитрієва — Путін отримає економічне відновлення, не поступившись нічим принциповим.

Що це означає для України: не мир, а пастка

Найважче у цій ситуації для України — те, що відмовитись від переговорного процесу повністю означає залишитись без американської підтримки. А погодитись на умови, що пропонуються, означає підписати власне обмеження суверенітету.

Переговорна позиція України відображає усвідомлення погіршення стратегічної ситуації при збереженні зобов'язань щодо територіальної цілісності. Українська делегація категорично відкинула вимоги Росії щодо повного відведення збройних сил з підконтрольних Києву територій Донецької області — умови, прозоро розраховані на формування підстав для майбутніх інтервенцій.

Це і є ситуація, в якій Україна зараз знаходиться: між американським тиском «йдіть до столу швидше» і російськими умовами, що цей стіл, по суті, є капітуляцією в дипломатичній упаковці.

«На переговорах відбувається прогрес у процедурних питаннях при повному глухому куті в екзистенційних», — підсумовує аналіз переговорного процесу. Це і є вся картина. Обмін полоненими — прогрес. Карти окупованих територій — глухий кут. І саме в цьому глухому куті вирішується доля країни.