«Економіка майбутнього»: план Свириденко через лупу реалізму

20 травня 2026 року. Поки НАБУ оголошувало підозру Єрмаку і міжнародні медіа обговорювали нові корупційні плівки, прем'єр-міністерка Юлія Свириденко представила на засіданні міжнародної консультативної бізнес-ради документ, що може виявитись набагато важливішим для долі країни, ніж більшість поточних заголовків. Стратегія «Економіка майбутнього» — п'ятнадцятирічний план розвитку України, розроблений спільно зі Світовим банком і представлений під головуванням президента Зеленського.

Назва звучить амбітно. Цифри в документі — ще амбітніші. Шість відсотків зростання ВВП щороку. Продуктивність праці — з 1,3 до 5 відсотків. Частка інвестицій у ВВП — з довоєнних 16 до 24–30 відсотків на рік. Повернення понад трьох мільйонів українців з-за кордону.

Але між планом і реальністю — прірва розміром у діючу війну, корупційну систему, демографічну кризу і бюджетний дефіцит у понад 18 відсотків ВВП. Завдання цього матеріалу: оцінити стратегію чесно — без надмірного ентузіазму і без надмірного скептицизму.

Що пропонує стратегія: сім ключових напрямків

В основу «Економіки майбутнього» закладено правила Євросоюзу — побудову конкурентної й інвестиційно привабливої економіки з сильними інституціями та динамічним розвитком приватного сектору.

Пріоритетні сфери: оборонні технології, енергетика, аграрний сектор, транспорт, машинобудування, ІТ та критичні мінерали.

Ключові кількісні цілі: підвищити середні темпи зростання ВВП до 6% на рік, продуктивність праці з нинішніх 1,3% до 5%, а частку інвестицій у ВВП — із довоєнних 16% до 24–30% щороку.

Два ключових завдання стратегії: забезпечення бюджетної самодостатності та зростання економіки завдяки залученню приватного капіталу у ключові сфери.

Стратегія розробляється спільно з міжнародними партнерами, зокрема зі Світовим банком, за особистою участю його президента Аджая Банги.

Наступний практичний крок — відбір флагманських інвестиційних проєктів, які будуть представлені партнерам на Конференції з питань відновлення України URC 2026 у Гданську 25–26 червня 2026 року.

Координацію реалізації стратегії здійснює Офіс Президента. Важливий елемент — прагнення інтегрувати Україну в європейські виробничі ланцюги, а не просто залучити окремі інвестиції.

Графік. Поточна реальність vs цілі стратегії

Плюси: що в стратегії є справжньою цінністю

Перший і найважливіший плюс — сам факт появи документа. Протягом більшої частини воєнного часу Україна управлялася у кризовому режимі: реакція на удари, пошук фінансування на наступний квартал, латання дір у бюджеті. Стратегічне мислення на горизонті п'ятнадцяти років — принципово інша якість управління. Навіть якщо реалізація виявиться частковою, сам акт публічного стратегічного планування є сигналом — партнерам, інвесторам, власному суспільству.

Другий плюс — методологічна підтримка Світового банку. Це не декорація. Участь СБ у розробці означає, що документ проходив через серйозний аналітичний фільтр — з урахуванням міжнародного досвіду відновлення економік після конфліктів. Аджай Банга особисто долучився до розробки, що піднімає рівень інституційної відповідальності за методологію.

Третій плюс — вибір пріоритетних секторів відповідає реальним конкурентним перевагам країни. ІТ-сектор вже демонструє стійкість і зростання навіть під час бойових дій. Аграрний сектор залишається однією з найбільших відносних переваг — Україна, за різними оцінками, здатна годувати 400–600 мільйонів людей. Критичні мінерали — раптово стратегічний актив у контексті глобальної гонки за рідкісноземельними металами. Оборонні технології — вже відпрацьовані в найжорсткіших бойових умовах і мають реальний зовнішній попит.

Четвертий плюс — орієнтація на євроінтеграційний якір як інституційний механізм. Стратегія прямо говорить: стандарти ЄС як основа. Це розумно не лише тому, що Брюссель є найбільшим торговим партнером. Це розумно тому, що вимоги ЄС є зовнішнім обмежувачем для деяких типів внутрішньополітичних відступів від реформаторського курсу. Коли реформа «прив'язана» до переговорного кластера — її значно важче зупинити під внутрішнім тиском.

П'ятий плюс — прив'язка до конкретного дедлайну URC 2026 у Гданську. Це не просто конференція. Це момент, коли партнери перевірять, чи справді стратегія є більше ніж презентацією. Флагманські проєкти, що мають бути представлені там, — це перший тест на практичну наповненість плану.

Мінуси і ризики: де стратегія є уразливою

Перший і найбільший мінус — розрив між стартовою і цільовою точками. У першому кварталі 2026 року ВВП України скоротився на 0,5% у річному вимірі після зростання на 2,8% у четвертому кварталі 2025 року. Востаннє темпи зростання ВВП в Україні перевищували 6% понад двадцять п'ять років тому. Тобто ціль у 6% — не просто амбітна. Це рівень, якого Україна не досягала чверть сторіччя навіть у найсприятливіших умовах. Зараз умови — дев'ять із десяти можливих несприятливих факторів одночасно.

Другий мінус — відсутність деталей про джерела фінансування. Підвищення частки інвестицій у ВВП з 16 до 24–30 відсотків — це зростання приблизно на 8–14 відсоткових пунктів. При поточному ВВП це додаткові десятки мільярдів доларів щороку. Звідки вони мають надійти? У стратегії заявлено «залучення приватного капіталу». Але приватний капітал приходить туди, де є правова визначеність, незалежні суди і передбачуваність регуляторного середовища. Саме ці елементи в Україні досі є найслабшими ланками — що добре відомо потенційним інвесторам.

Третій мінус — демографічна суперечність. Стратегія передбачає повернення понад трьох мільйонів українців. Але цілей щодо умов, які забезпечать це повернення, у стратегії немає. Люди повертаються туди, де є безпека, житло, робота і суди. Перший пункт залежить від фронту. Другий — від рівня цін. Третій — від зростання економіки. Четвертий — від реформи, яку проводять вже роки. Це не план повернення — це опис бажаного результату без механізму.

Четвертий мінус — інституційна суперечність: координуючу роль відведено Офісу Президента. Ця структура вже є предметом великого корупційного скандалу, з якого Єрмак вийшов з підозрою. Передоручати координацію найважливішої стратегічної ініціативи структурі, легітимність якої зараз під питанням — рішення, що потребує пояснення.

П'ятий мінус — часовий горизонт і зміна урядів. П'ятнадцять років — це мінімум три-чотири зміни уряду. В Україні жодна масштабна стратегія не пережила двох урядів без суттєвого розмивання або повного перегляду. Чим забезпечується інституційна спадкоємність плану? Законом? Міжпартійним консенсусом? Міжнародними зобов'язаннями? Без відповіді на це питання п'ятнадцятирічна стратегія — переважно документ для переговорів із партнерами, а не реальний план розвитку.

Шостий мінус — поточні цифри суперечать оптимізму. Світовий банк знизив прогноз зростання ВВП України у 2026 році. У квітні темпи падіння ВВП у річному вимірі скоротилися до 0,2%. Тобто прямо в момент представлення стратегії з цілями 6% зростання — Світовий банк переглядає прогнози вниз, а реальний ВВП скорочується. Цей контраст є не дрібницею, а питанням довіри до самої цифри 6%.

Наскільки реалістична ціль 6%: порівняльний контекст

Шість відсотків зростання ВВП — це не фантастика в принципі. Після завершення конфліктів ряд економік демонстрував подібні або вищі темпи. Боснія і Герцеговина після Дейтона, Руанда після геноциду, Косово у перші роки після завершення збройного протистояння — усі вони показували прискорений «відновлювальний» ріст. Але у всіх цих випадках є кілька спільних умов, яких Україна поки не має.

Перше — фактичне завершення бойових дій. Жодна серйозна відновлювальна динаміка не запускається в умовах активної гарячої фази. Ніхто не будує завод, якщо є реальна ймовірність ракетного удару по ньому наступного ранку.

Друге — радикальна правова і судова реформа. Відновлювальні успіхи в інших країнах супроводжувалися докорінними змінами в захисті прав власності. В Україні ця реформа заявлялася багато разів.

Третє — масштабна зовнішня підтримка з чітким умовним механізмом. Стратегічний план Маршалла для Боснії, умовне фінансування ЄС для Косово — всюди були конкретні зовнішні гроші, прив'язані до конкретних умов. Наразі для України 6% зростання без масштабного зовнішнього стимулу — принципово нереальні.

Тому реалістична оцінка така: при завершенні гострої фази бойових дій і за умов серйозного плану Маршалла від ЄС — 5–7% зростання на горизонті 2–4 роки після миру є досяжними. Без цих умов — 3–4% є реалістичним максимумом.

Що потрібно додати, щоб стратегія запрацювала

Перше — вбудована судова реформа як передумова, а не паралельний процес. Інвестиційна привабливість і верховенство права — не різні теми. Це одна тема. Стратегія мала б містити конкретний судовий «маршрутний лист» як передумову для кожного флагманського проєкту.

Друге — механізм зовнішнього моніторингу виконання. Не лише Світовий банк як розробник, а й Міжнародна рада зі звітності перед партнерами щороку. Без зовнішнього публічного контролю такі документи перетворюються на ритуальне планування.

Третє — конкретні стимули для повернення мігрантів, прив'язані до конкретних секторів. Не абстрактне «повернення трьох мільйонів», а програми для лікарів, ІТ-спеціалістів, інженерів — з конкретними умовами житла, оподаткування і зайнятості.

Четверте — відкрите визнання ключового ризику: стратегія написана для мирного або принаймні перехідного часу. Потрібна паралельна «стратегія режиму воєнного стану» з конкретними кроками, реалізація яких не залежить від фронту.

Підсумок: документ з потенціалом і без гарантій

«Економіка майбутнього» — найкращий документ про розвиток України, представлений за роки повномасштабної війни. Це не компліментарна оцінка, а констатація низької бази порівняння. Попередні плани або були тактичними (виживання на квартал), або декларативними (стратегії без механізму реалізації).

Ця стратегія краща за обидві попередні категорії. У ній є аналітична підтримка серйозного міжнародного інституту. У ній є правильні цільові сектори. У ній є прив'язка до євроінтеграційного якоря. У ній є конкретний найближчий дедлайн у Гданську.

Але між презентацією стратегії і її реалізацією — прірва, яку Україна не долала ще жодного разу за тридцять п'ять років незалежності. Кожна велика реформа або гальмувалася, або починалася і не завершувалася, або скасовувалася наступним урядом.

Ціль у 6% зростання при поточних 0,2–1,2% — це не план. Це горизонт. Реалістичний план — це те, що між нинішньою точкою і цим горизонтом. І саме цього в документі поки що найменше.

Конференція в Гданську у червні — перший реальний тест. Не на амбітність. На конкретику.