Лівий анархізм

Що таке лівий анархізм?

Лівий анархізм — це сукупність анархістських ідеологій, що поєднують відкидання держави та всіх форм примусової ієрархії зі скасуванням капіталізму, приватної власності на засоби виробництва та класового суспільства. Лівоанархісти переконані, що справжня свобода неможлива ані за умов державного примусу, ані за умов капіталістичної експлуатації — обидва ці механізми є взаємопов'язаними формами домінування, які мають бути ліквідовані одночасно. До лівого анархізму відносять анархо-комунізм, анархо-синдикалізм, анархо-колективізм і мютюалізм.

Основні принципи

• Скасування держави і капіталу — обидва інститути є інструментами примусу і мають бути замінені добровільними колективними структурами.
• Колективна власність на засоби виробництва — фабрики, земля й ресурси мають належати трудовим колективам або всій спільноті, а не приватним власникам.
• Анти-ієрархія — будь-яке відношення влади й підпорядкування — класове, расове, гендерне, колоніальне — є предметом критики й боротьби.
• Взаємодопомога — добровільна взаємна підтримка й солідарність між людьми є основою справедливого суспільного ладу.
• Пряма дія — зміни в суспільстві досягаються безпосередньою боротьбою — страйками, бойкотами, окупаціями — а не парламентською боротьбою.
• Федерація знизу вгору — замість централізованої держави — вільне федерування добровільних комун і робочих рад.
• Інтерсекціональне звільнення — боротьба за класове звільнення нерозривно пов'язана з фемінізмом, антирасизмом і ЛГБТК+-правами.

Історичне походження

Лівий анархізм у систематичній формі виник у другій половині XIX ст. Бакунін протиставив свій колективістський анархізм марксистській концепції держави перехідного типу, заперечуючи, що «диктатура пролетаріату» зможе стати тимчасовою: «Дайте мені владу над мільйоном людей — і я стану гіршим за царя». Кропоткін підніс теоретичний рівень лівого анархізму, пов'язавши його з природничими науками і поняттям взаємодопомоги.

Анархо-синдикалізм, що виник на початку XX ст. у Франції (CGT), Іспанії (CNT) і США (IWW), спробував поєднати анархістські принципи з профспілковою організацією. Революційний синдикат прагнув через загальний страйк паралізувати капіталістичну систему і передати виробництво в руки працівників. Іспанська громадянська війна 1936–1939 рр. стала найдраматичнішим випробуванням лівоанархістських ідей: CNT і FAI контролювали Арагон і Каталонію, поки не були придушені як франкістами, так і комуністами.

Видатні мислителі та представники

• Михайло Бакунін — засновник революційного колективістського анархізму, беззаперечний критик будь-якої державної влади в тому числі «пролетарської».
• Петро Кропоткін — теоретик анархо-комунізму, автор «Взаємодопомоги», «Полів, фабрик і майстерень», що обґрунтував децентралізоване безкласове суспільство.
• Емма Голдман — видатна анархістська активістка, що поєднала класову боротьбу з фемінізмом і захистом сексуальної свободи.
• Буенавентура Дуррутті — іспанський анархо-синдикалістський лідер, один із командирів антифранкістської міліції в 1936–1939 рр.
• Ноам Хомський — сучасний американський мовознавець і мислитель, що відносить себе до «ліберального соціалізму» / анархо-синдикалізму; автор численних праць із критики корпоративного капіталізму й американського імперіалізму.

Сучасні прояви

Сучасний лівий анархізм проявляється в численних горизонтальних рухах: від антиглобалізаційних акцій у Сіетлі (1999) і Генуї (2001) до руху Occupy (2011) і рухів солідарності під час пандемії. Автономні соціальні центри, колективи взаємодопомоги, анархо-феміністські й квір-анархістські мережі продовжують практику горизонтальної організації. Роджавська революція в Сирії, що реалізує «демократичний конфедералізм», широко сприймається як лівоанархістський або близький до нього проєкт.

Порівняння з іншими ідеологіями

Лівий анархізм збігається з анархізмом загалом у відкиданні держави, але підкреслює антикапіталістичний характер проєкту. Від соціалізму його відрізняє рішуча відмова від будь-якої перехідної «пролетарської держави». Від авторитарного лівого крила — принципове відкидання централізованої партійної влади й диктатури. Правоанархізм поділяє антидержавну позицію, але захищає ринок і приватну власність, що є неприйнятним для лівих анархістів.

Критика

Марксисти критикують лівий анархізм за стихійність і відмову від організованої партійної боротьби, що, на їхню думку, робить революцію нереальною. «Реалістична» критика наголошує, що відсутність координаційних центрів і механізмів виконання правил робить великомасштабне суспільство нестабільним. Досвід іспанської революції 1936 р. демонструє вразливість анархістських структур перед добре організованими противниками — як зліва (комуністи), так і справа (фашисти).