Правоанархізм

Що таке правоанархізм?

Правоанархізм — це сукупність анархістських ідеологій, що поєднують відкидання держави як примусового інституту з правими економічними цінностями: захистом приватної власності, вільним ринком і запереченням примусового перерозподілу. На відміну від лівоанархістів, які прагнуть скасувати і державу, і капіталізм, правоанархісти вважають, що суспільство може бути впорядковане через добровільні ринкові угоди й контрактні відносини без участі будь-якого державного апарату. Найвідомішою течією правого анархізму є анархо-капіталізм.

Основні принципи

• Скасування держави — держава є примусовим монополістом на насильство й оподаткування; вона не може бути легітимною за жодних обставин.
• Священна приватна власність — власність, набута добровільним обміном або власною працею, є абсолютним і невід'ємним правом особистості.
• Добровільність усіх відносин — будь-яка взаємодія між людьми має бути добровільною і договірною; примус у будь-якій формі неприпустимий.
• Приватні агенції захисту — функції поліції, судів і оборони мають забезпечуватися конкуруючими приватними компаніями.
• Відкидання перерозподілу — будь-яке оподаткування є крадіжкою; соціальна допомога, якщо вона потрібна, має надаватися добровільними організаціями.
• Ринковий порядок — спонтанний ринковий порядок, що виникає з добровільних угод, є більш ефективним і справедливим, ніж будь-який плановий чи примусовий порядок.
• Індивідуальний суверенітет — кожна людина є суверенним власником свого тіла і власності.

Історичне походження

Правоанархістські ідеї мають складне й суперечливе походження. Лізандер Спунер — американський лібертаріанський анархіст XIX ст. — відкидав державу і виступав за вільні договори, водночас захищаючи права власності. Бенджамін Такер розробив «індивідуальний анархізм», де поєднав відкидання держави з ринковими відносинами. Однак повноцінний анархо-капіталізм як систематична теорія виник лише у ХХ ст. завдяки Мюррею Ротбарду.

Ротбард, спираючись на Австрійську школу економіки і природно-правову теорію, сформулював концепцію «ринкового анархізму», де всі соціальні функції держави — від оборони до правосуддя — замінюються конкуруючими приватними провайдерами. Він розрізняв «нав'язане» та «добровільне» суспільство, відносячи будь-яке державне оподаткування до категорії примусу.

Видатні мислителі та представники

• Мюррей Ротбард — головний теоретик анархо-капіталізму; в «Анатомії держави» та «Етиці свободи» обґрунтував нелегітимність будь-якої держави.
• Лізандер Спунер — американський анархіст і аболіціоніст XIX ст., що заперечував легітимність конституційного уряду.
• Ганс-Герман Хоппе — німецько-американський теоретик «природного порядку» та приватного права, учень Ротбарда.
• Девід Д. Фрідман — економіст, автор «Механіки свободи», де він захищає анархо-капіталізм з позицій утилітаризму, а не природного права.

Сучасні прояви

Правоанархістські й анархо-капіталістичні ідеї є популярними в libertarian онлайн-спільнотах, криптовалютному русі та руху «суверенних індивідів». Ідея створення «приватних міст» або «seasteading» — незалежних морських платформ поза юрисдикцією будь-якої держави — є сучасним практичним виразом анархо-капіталістичних ідей. Президент Аргентини Хав'єр Мілей популяризував анархо-капіталізм Ротбарда на масову аудиторію.

Порівняння з іншими ідеологіями

Правоанархізм розділяє з лібертаріанством прихильність до мінімального або нульового уряду, але лібертаріанці здебільшого визнають мінімальну державу для захисту прав. Від радикального капіталізму правоанархізм відрізняється більш послідовним запереченням держави — навіть у вигляді «нічного сторожа». Лівоанархізм — анархізм і лівий анархізм — поділяє антидержавну позицію, але відкидає капіталістичні відносини і приватну власність на засоби виробництва.

Критика

Критики вказують, що «добровільне суспільство» без держави на практиці означало б панування найсильніших: багаті корпорації підкуповували б приватні охоронні агенції для придушення конкурентів і найманих працівників. Ліві анархісти стверджують, що анархо-капіталізм є не справжнім анархізмом, а замаскованим захистом інтересів власників капіталу. Соціологи й правники зауважують, що без нейтральних, публічних правових інститутів «приватне правосуддя» неминуче б перетворилося на закон сильнішого.