Лібертаріанство

Що таке лібертаріанство?

Лібертаріанство — це політична ідеологія, що ставить особисту свободу в абсолютний пріоритет, виступаючи за максимальне обмеження ролі держави як у приватному житті людей, так і в економіці. Лібертаріанці відстоюють право кожної людини самостійно розпоряджатися своїм тілом, власністю та долею, без примусового втручання держави або інших осіб. Ця ідеологія поєднує елементи класичного лібералізму, вільного ринку та антиетатизму, і може проявлятися як у «мінархістській» формі (мінімальна держава), так і в анархо-капіталістичній (скасування держави).

Основні принципи

• Принцип ненасилля (NAP) — жодна людина не має права ініціювати фізичну силу або примус стосовно іншої особи чи її власності.
• Самовласність — кожна людина є абсолютним власником свого тіла і несе повну відповідальність за свої рішення.
• Мінімальна держава або безправ'я — держава має зводитися до захисту від злочинів і виконання контрактів, або взагалі бути замінена добровільними структурами.
• Свобода ринку — всі економічні транзакції мають бути добровільними; мінімальне оподаткування, мінімальне регулювання.
• Громадянські свободи — свобода слова, свобода відносин, право на особистий вибір у питаннях наркотиків, зброї, сексуальної орієнтації — держава не повинна втручатися у приватне життя.
• Децентралізація влади — чим менше влади зосереджено в одному центрі, тим менше можливостей для тиранії і зловживань.
• Добровільна асоціація — люди мають право вільно об'єднуватися і розлучатися на власний розсуд.

Історичне походження

Лібертаріанство виросло з кількох джерел. Класичний лібералізм XVII–XIX ст. (Локк, Мілль, Спенсер) заклав основи захисту прав особи від держави. У XIX ст. американські індивідуалістичні анархісти — Лізандер Спунер, Бенджамін Такер — розвинули ідею мінімальної держави до її логічного краю. У XX ст. Австрійська школа економіки (Мізес, Гаєк) надала лібертаріанству потужний економічний арсенал.

Ротбард у 1960-х–1970-х рр. систематизував лібертаріанство як окрему ідеологію, поєднавши природно-правову теорію з ринковим анархізмом. Він же долучився до заснування Лібертаріанської партії США у 1971 р., яка стала основним офіційним виразником цих ідей. Фрідман, Хоппе та Уолтер Блок розвинули різні відтінки лібертаріанської думки. В 1990-х–2000-х рр. інтернет і технологічна спільнота зробили лібертаріанство популярним у середовищі IT-підприємців і libertarian-інтелектуалів.

Видатні мислителі та представники

• Мюррей Ротбард — головний систематизатор лібертаріанства, автор «Заради нової свободи» та теорії природного права власності.
• Фрідріх Гаєк — нобелівський лауреат, чиї ідеї про спонтанний ринковий порядок і небезпеку планування стали основою лібертаріанської економіки.
• Рон Пол — американський конгресмен і кандидат у президенти (2008, 2012), що популяризував лібертаріанські ідеї на масову аудиторію.
• Айн Ренд — хоча вона відкидала ярлик лібертаріанства, її «об'єктивізм» надихнув цілі покоління прихильників вільного ринку.
• Девід Бостром і Пітер Тіль — сучасні технологічні підприємці, що поєднують лібертаріанські ідеї з трансгуманізмом і технологічним прискоренням.

Сучасні прояви

Лібертаріанська партія США залишається найбільшою третьою партією країни. Ідеї лібертаріанства живлять libertarian-крило Республіканської партії, рухи за легалізацію марихуани, криптовалютний рух і різні «tech libertarian» кола Кремнієвої долини. Рухи за легалізацію зброї, проти surveillance-держави і проти обов'язкового щеплення об'єднують людей із різних частин спектру навколо лібертаріанських принципів.

Порівняння з іншими ідеологіями

Лібертаріанство займає позицію між радикальним капіталізмом і лібералізмом: воно більш рішуче в скороченні держави, ніж класичний лібералізм, але не йде до повного скасування держави, як анархо-капіталізм. З правоанархізмом його об'єднує захист приватної власності й ринку, але різнить підхід до мінімальних державних інститутів. Анархізм ліво-анархістського типу поділяє антидержавну позицію, але відкидає капітал і приватну власність на засоби виробництва.

Критика

Критики з лівого флангу вказують, що лібертаріанство ігнорує структурну нерівність і класовий характер «добровільних» угод: контракт між роботодавцем і відчайдушно бідним найманцем не є по-справжньому добровільним. Консерватори часто незадоволені лібертаріанською позицією щодо наркотиків, відкритих кордонів і моральних питань. Комунітаристи вказують, що суспільство, побудоване виключно на індивідуальних угодах, позбавлене тих нематеріальних зв'язків солідарності й довіри, без яких не може існувати.