Парламентська республіка

Що таке парламентська республіка?

Парламентська республіка — форма республіканського правління, за якої парламент є найвищою політичною інституцією, виконавчий уряд отримує свою владу від парламенту і залишається йому підзвітним, а главою держави є обраний президент, що виконує переважно церемоніальну роль. На відміну від президентських республік, прем'єр-міністр і кабінет управляють лише доти, доки вони мають довіру парламентської більшості; на відміну від парламентських монархій, глава держави є обраним, а не спадковим. Сьогодні парламентські республіки включають деякі з найбільших демократій світу — Германію, Індію, Італію.

Основні характеристики

• Верховенство парламенту — законодавчий орган є найвищою конституційною інстанцією; він приймає закони, контролює бюджет і притягає виконавців до відповідальності.
• Уряд від парламенту — прем'єр і кабінет повинні підтримувати довіру парламентської більшості.
• Обраний церемоніальний президент — невиконавчий президент служить главою держави; функції формальні, представницькі.
• Колективна відповідальність кабінету — міністри спільно обстоюють урядову політику.
• Коаліційний уряд — у багатопартійних системах парламентські більшості часто вимагають переговорів між кількома партіями.
• Механізм розпуску — президент або прем'єр може розпустити парламент і призначити дострокові вибори.

Историчні витоки та розвиток

Парламентська республіка як конституційна форма розвинулася переважно в Європі після скасування монархій після Першої і Другої світових воєн. Веймарська республіка Германії (1919–1933) дала Європі першу велику парламентську республіку — і її провал під тиском екстремістів глибоко вплинув на подальший конституційний дизайн.

Основний закон Федеративної Республіки Германії (1949) свідомо створив слабкого «федерального президента», обраного спеціальними Федеральними зборами з мінімальними незалежними повноваженнями, і сконцентрував виконавчу владу у Федеральному канцлері, підзвітному Бундестагу.

Індія прийняла парламентську республіку в конституції 1950 р., моделюючи свої інститути на британській Вестмінстерській системі. Ірландська, grецька та ізраїльська конституції також закріплюють парламентські республіканські засади. Посткомуністична демократизація в Центральній і Східній Європі після 1989 р. породила різноманітні парламентські республіки.

Сучасні приклади

• Германія — Основний закон вважається одним з конституційно найдосконаліших парламентських систем, з конструктивним вотумом недовіри.
• Індія — найбільша демократія світу; парламентська система управляє надзвичайним етнічним, релігійним і мовним різноманіттям.
• Італія — парламентська система, відзначена урядовою нестабільністю (70+ урядів з 1946 р.) через фрагментований партійний ландшафт.
• Ірландія — мала, але надзвичайно стабільна парламентська республіка з безпосередньо обраним президентом.
• Ізраїль — парламентська республіка з дуже фрагментованими коаліційними урядами.
• Греція — парламентська республіка, встановлена після падіння військової хунти в 1974 р.

Критика

Критики стверджують, що парламентські уряди без фіксованих термінів менш підзвітні виборцям — уряди можуть бути замінені внутрішньопарламентськими маневрами без виборів. Де парламентські республіки зазнали демократичного відкату — Угорщина під Орбаном є найбільш проаналізованим випадком — критики зазначають, що парламентська більшість може методично демонтувати інституційні стримання шляхом законодавства.