Центральний банк

Що таке центральний банк?

Центральний банк — це державна або квазідержавна фінансова установа, що стоїть на чолі банківської системи країни. Він є «банком банків» і водночас «банкіром уряду»: лише центральний банк має право випускати готівкову валюту, проводити монетарну політику, підтримувати фінансову стабільність і нагляд за платіжними системами. Без центрального банку неможливі стабільна грошова одиниця, надійна кредитна система і ефективне управління макроекономічними ризиками.

Основні функції

• Грошова емісія — центральний банк має монопольне право випускати банкноти і монети, що надає йому контроль над грошовою базою країни.
• Монетарна політика — через зміну відсоткових ставок, операції на відкритому ринку та нормативи обов'язкових резервів центральний банк регулює кількість грошей в обігу, прагнучи досягти цінової стабільності і повної зайнятості.
• Банківський нагляд і регулювання — центральний банк ліцензує комерційні банки, встановлює вимоги до капіталу і ліквідності, перевіряє їхні баланси.
• Кредитор останньої інстанції — під час банківської паніки або кризи ліквідності центральний банк надає екстрені кредити платоспроможним банкам, запобігаючи колапсу фінансової системи.
• Управління валютними резервами — центральний банк тримає і управляє золотовалютними резервами, використовуючи їх для підтримки обмінного курсу або обслуговування зовнішнього боргу.
• Фіскальний агент уряду — центральний банк веде рахунки уряду і здійснює розміщення державних цінних паперів.

Історія

Перший центральний банк сучасного типу — Шведський Ріксбанк (Riksbank) — заснований у 1668 році і є найстарішим центральним банком, що продовжує функціонувати донині.

Банк Англії (Bank of England), заснований у 1694 році, став зразком для більшості наступних центральних банків. Спочатку він був приватним банком, що позичав гроші уряду в обмін на монополію банкнотної емісії. Протягом XVIII–XIX ст. він поступово виробив принципи монетарного управління і функцію кредитора останньої інстанції.

Банк Франції заснований Наполеоном Бонапартом у 1800 році для стабілізації фінансів після революційних потрясінь. У США тривалий час не було центрального банку. Після серії фінансових панік, особливо паніки 1907 року, Конгрес прийняв Закон про Федеральний резерв 1913 року, створивши Федеральну резервну систему (ФРС).

ХХ ст. стало добою масового заснування центральних банків. Після розпаду Радянського Союзу нові держави засновували власні центральні банки як символ суверенітету — у тому числі Національний банк України (1991). Фінансова криза 2008–2009 рр. підштовхнула центральні банки до нестандартних інструментів: кількісного пом'якшення (QE), від'ємних відсоткових ставок, масштабних програм купівлі активів.

Незалежність центрального банку

Ключова дискусія в монетарній економіці — ступінь незалежності центрального банку від уряду. Більшість економістів вважають, що незалежний центральний банк ефективніше утримує інфляцію, оскільки менш схильний до короткострокового політичного тиску (наприклад, перед виборами).

Найвища незалежність притаманна Бундесбанку Германії (заснований 1957 р.) і Європейському центральному банку (ЄЦБ, 1998 р.): їхні статути прямо забороняють фінансування бюджетного дефіциту. Натомість Народний банк Китаю підпорядкований Держраді, а центральні банки Туреччини і Аргентини неодноразово зазнавали надмірного урядового втручання, що призводило до підвищення інфляції.

Приклади центральних банків

• США — Федеральна резервна система (ФРС), 1913 р.; подвійний мандат: цінова стабільність і максимальна зайнятість.
• Єврозона — Європейський центральний банк (ЄЦБ), 1998 р., Франкфурт; встановлює монетарну політику для 20 держав-членів.
• Велика Британія — Банк Англії, 1694 р.; таргетує інфляцію на рівні 2%.
• Японія — Банк Японії, 1882 р.; відомий тривалою боротьбою з дефляцією і нульовими/від'ємними ставками.
• Китай — Народний банк Китаю (PBOC), 1948 р.; управляє курсом юаня в умовах керованого флоату.
• Україна — Національний банк України (НБУ), 1991 р.; перейшов до режиму інфляційного таргетування у 2016 р.; цільовий рівень інфляції — 5% ±1 в.п.
• Швейцарія — Швейцарський національний банк (SNB), 1907 р.; відомий масштабними інтервенціями для стримування надмірного зміцнення франка.

Інструменти монетарної політики

1. Ключова ставка — відсоток, за яким центральний банк кредитує комерційні банки. Підвищення ставки здорожує кредит і стримує інфляцію; зниження — стимулює зростання.

2. Операції відкритого ринку — купівля або продаж державних облігацій для розширення або скорочення грошової маси.

3. Обов'язкові резерви — частка депозитів, яку банки зобов'язані тримати в центральному банку.

4. Кількісне пом'якшення (QE) — масштабна купівля активів, коли ключова ставка вже на нулі.

Критика

Критики зліва стверджують, що незалежні центральні банки є антидемократичними інститутами, що приймають рішення без виборчого контролю. Прихильники австрійської школи вважають центральні банки головним джерелом бізнес-циклів: маніпулюючи ставками, вони штучно провокують кредитні бум-буст цикли. Деякі економісти вказують, що надто консервативна монетарна політика, зосереджена лише на боротьбі з інфляцією, може підвищувати безробіття і гальмувати зростання.